Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 39

Зупинилися на ночівлю. Страшило і Залізний Дроворуб стали на варті, а решта поснули.

* * *

У злої Бастінди було лише єдине око, зате вона бачила ним так, що не було в країні жодного куточка, куди не сягав би її гострий зір.

Вийшовши увечері посидіти на ґанку, Бастінда обвела оком свої володіння і здригнулася від люті: далеко-далеко, на кордоні своїх володінь вона побачила маленьку сплячу дівчинку та її друзів.

Чарівниця свиснула у свисток. До палацу Бастінди збіглась зграя величезних вовків з лютими жовтими очима та гострими іклами, що стирчали з роззявлених пащ. Вовки сіли на задні лапи і, важко дихаючи, дивились на Бастінду.

— Біжіть на захід! Там знайдете маленьку дівчинку, що нахабно вдерлася до моєї країни, а з нею і її супутників. Роздеріть усіх на шматки!

— Чому ти не візьмеш їх у рабство? — запитав вожак зграї.

— Дівчисько слабке. Її супутники не здатні працювати: один напханий соломою, другий — із заліза. І з ними Лев, від якого теж мало користі.

Ось як бачила Бастінда своїм єдиним оком! Вовки помчали.

— На шматки! На шматки! — верещала чаклунка їм навздогін.

Та Страшило й Залізний Дроворуб не спали. Вони вчасно помітили вовків.

— Розбудимо Лева, — сказав Страшило.

— Не варто, — відповів Залізний Дроворуб. — Це моя справа — упоратися з вовками. Я приготую їм належну зустріч.

І він вийшов наперед. Коли вожак зграї підбіг до Залізного Дроворуба, широко роззявивши червону пащеку, Дроворуб змахнув добре нагостреною сокирою — і голова вовка покотилася. Вовки бігли вервечкою один за одним; тільки-но наступ ний кинувся на Залізного Дроворуба, той уже був напоготові з піднятою сокирою, і голова вовка полетіла додолу.

Сорок лютих вовків було у Бастінди, і сорок разів зводив Залізний Дроворуб свою сокиру. І коли він піднявши сорок перший раз, жодного вовка не лишилося в живих: усі вони лежали біля ніг Залізного Дроворуба.

— Прекрасна битва! — захоплено вигукнув Страшило.

— Дерева рубати важче, — скромно відповів Дроворуб.

Друзі дочекалися ранку. Прокинувшись і побачивши купу мертвих вовків, Еллі налякалась. Страшило розповів їй про нічну битву, і дівчинка щиро подякувала Залізному Дроворубу. Після сніданку вся компанія сміливо вирушила в путь.

Стара Бастінда полюбляла ніжитися у ліжку. Тому вона встала пізно і вийшла на ґанок, щоб розпитати у вовків, як вони розшматували зухвалих мандрівників.

Як же вона розгнівалась, коли побачила, що подорожні продовжують йти, а вірні вовки лежать мертві!

Бастінда свиснула двічі, і в повітрі закружляла зграя хижого вороння із залізними дзьобами. Чаклунка гукнула:

— Летіть на захід! Там чужоземці! Дзьобайте їх на смерть! Швидше! Швидше!

Ворони із злобним карканням полетіли назустріч подорожнім. Забачивши їх, Еллі злякалася. Та Страшило сказав:

— З цими упораюсь я сам! Недарма ж я воронячий страхопуд! Ставайте позаду мене! — І він насунув на лоба капелюха, широко розчепірив руки й набрав вигляду справжнього опудала.

Вороння розгубилося й безладно кружляло у повітрі. Та вожак зграї хрипко прокаркав: