Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 31

Господиня подала вечерю, і всі сіли за стіл. Еллі їла чудову гречану кашу, і яєчню, і чорний хліб; вона була дуже рада цим наїдкам, що нагадували їй далеку батьківщину. Левові дали каші, та він з'їв її з огидою і сказав, що це страва для кроликів, а не для левів. Страшило і Дроворуб не їли нічого. Тотошко з'їв порцію й попрохав іще.

Жінка вклала Еллі в ліжко, і Тотошко влаштувався поруч зі своєю маленькою господинею. Лев простягнувся під порогом й охороняв, щоб ніхто не зайшов до кімнати, Залізний Дроворуб і Страшило усю ніч простояли в кутку, зрідка пошепки перемовляючись.

ВЕЛИКИЙ І ЖАХЛИВИЙ

СМАРАГДОВЕ МІСТО

аступного ранку, після кількох годин ходи, друзі побачили на обрії блідо-зелене сяйво.

— Це, напевне, Смарагдове місто, — мовила Еллі.

В міру того, як вони наближалися, сяйво дедалі яскравішало, та лише надвечір мандрівники підійшли до високого міського муру із цегли. Перед ними була велика брама, оздоблена великими смарагдами, котрі так яскраво зблискували, що засліплювали навіть намальовані Страшилові очі. Біля цієї брами закінчився і шлях, вибрукуваний жовтою цеглою, що багато днів вірно вів їх і нарешті привів до жаданої мети.

Над брамою звисав дзвін, а поряд, над хвірткою, другий, менший. Еллі тричі смикнула за мотузок великого дзвона, і він відповів глибоким срібним передзвоном. Брама прочинилася, й подорожні увійшли до кімнати, на стінах якої мерехтіло безліч смарагдів.

Мандрівників зустрів маленький чоловічок, одягнутий з ніг до голови у зелене; через плече у нього висіла зелена торба.

Зелений чоловічок дуже здивувався, забачивши таку химерну компанію, й запитав:

— Хто ви такі?

— Я солом'яне опудало, і мені потрібен мозок! — мовив Страшило.

— Мене зроблено із заліза, і мені бракує серця, — сказав Дроворуб.

— А я Полохливий Лев і хочу, щоб мене наділили сміливістю, — сказав Лев.

— А я Еллі з Канзасу й хочу повернутися на батьківщину, — сказала Еллі.

— Чого ж ви прийшли в Смарагдове місто?

— Ми хочемо побачити Великого Гудвіна! Ми сподіваємось, що він виконає наші бажання: адже, крім Чарівника, ніхто не зможе нам допомогти.

— Багато років ніхто не просив у мене перепустки до Гудвіна Жахливого, — задумливо мовив зелений чоловічок. — Він могутній і грізний, і якщо ви прийшли з дрібницею чи якоюсь підступною метою, щоб відволікти Чарівника від мудрих роздумів, він знищить вас в одну мить.

— Ні, ми прийшли до Великого Гудвіна у важливих справах, — статечно заперечив Страшило. — І ми чули, що Гудвін — добрий і мудрий.

— Це так, — підтвердив зелений чоловічок. — Він править Смарагдовим містом мудро і справедливо. Але для тих, хто приходить до міста із звичайної цікавості, він суворий. Я Вартовий Брами Фарамант, і мій обов'язок провести вас до Гудвіна, одягніть лишень окуляри.

— Окуляри? — здивувалась Еллі.

— Без окулярів вас засліпить велич Смарагдового міста. Усі жителі міста носять окуляри і вночі. Такий наказ Мудрого Гудвіна. Окуляри ми замикаємо на голові, щоб ніхто не зміг їх зняти.