Читать «Чарівник Смарагдового міста» онлайн - страница 30

Забачивши будиночок, на ґанку якого стояла господиня, що здавалася привітнішою за інших жительок селища, Еллі вирішила попрохати притулку на ніч. Залишивши друзів на вулиці, вона сміливо підійшла до ґанку.

— Чого тобі, дитино?.. — запитала жінка.

— Пустіть нас, будь ласка, переночувати!

— Але ж з тобою Лев!

— Не бійтесь його: він ручний, ще й до всього, страхополох.

— Якщо так, то заходьте, — відповіла жінка, — матимете вечерю й постіль.

Компанія увійшла в дім, здивувавши й налякавши дітей та господаря. Коли переляк минув, господар запитав:

— Хто ви такі й куди прямуєте?

— Ми йдемо до Смарагдового міста, — відповіла Еллі, — хочемо там побачити Великого Гудвіла.

— Та невже? А ви певні, що Гудвін захоче вас прийняти?

— А чому б ні?

— Бачте, він нікого не приймає. Я багато разів бував у Смарагдовому місті, це дивовижне й чудове місто, та мені так і не пощастило побачити Великого Гудвіна, і я знаю, що це нікому й ніколи не вдавалося.

— Хіба він не з'являється на люди?

— Ні. День, і ніч він сидить у великій тронній залі свого палацу і навіть ті, хто йому прислуговує, не бачать його обличчя.

— На кого ж він схожий?

— Важко відповісти, — задумливо відповів господар. — Справа в тому, що Гудвін — Великий Мудрець і може з'явитися у будь-якій подобі. Іноді у вигляді птаха чи леопарда, часом обернеться кротом. Дехто бачив його в подобі риби або мухи, врешті, у тому вигляді, в якому йому забагнеться когось прийняти. А який він насправді — ніхто не знає.

— Це дивно і страшно, — сказала Еллі. — Та ми спробуємо побачити його, інакше наша подорож буде надаремною.

— А чому вам так хочеться побачити Гудвіна Жахливого? — запитав господар.

— Я хочу попросити у нього трохи мозку для моєї солом'яної голови, — сказав Страшило.

— О, це для нього дрібниця! Мозку в нього значно більше, ніж йому потрібно. Він у нього розкладений у торбини, і в кожній — особливий сорт.

— А я хочу, щоб він дав мені серце, — озвався Дроворуб.

— І це для нього не важко, — відповів господар, лукаво підморгуючи. — У нього на мотузку сушиться ціла колекція сердець різної форми і розміру.

— А я б хотів, щоб Гудвін уділив мені трохи сміливості, — сказав Лев.

— У Гудвіна у тронній залі великий горщик сміливості, — заявив господар. — Його накрито золотою покришкою, і Гудвін слідкує, аби сміливість не перекипіла через край, звичайно, він із задоволенням дасть вам порцію.

Усі троє приятелів, вислухавши ґрунтовні пояснення господаря, повеселіли і з задоволеними усмішками поглядали одне на одного.

— А я хочу, — сказала Еллі, — щоб Гудвін повернув нас із Тотошком до Канзасу.

— А де це? — запитав здивований господар.

— Не знаю, — сумно відповіла Еллі. — Але то моя батьківщина, і десь-таки вона та є.

— Ну, я певен, що Гудвін знайде для тебе Канзас. Але треба спочатку побачити його самого, а це нелегке завдання. Гудвін не любить виходити на люди і має на те свої міркування, — додав господар пошепки, озираючись, ніби боявся, що Гудвін ось-ось вискочить із шафи чи з-під ліжка.

Усім було трохи страшно, а Лев мало не вийшов на вулицю, вважаючи, що там безпечніше.