Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 5
Ольга Бакк
Заокруглені дверцята знайомої машини відсунулися вгору, на дах. Ользі перехопило дух. Дальше відбувалося ніби в уповільненому кіно. Вийшли двоє — однаково рослі, засмаглі, у сланцях-в’єтнамках, потертих шортах, легковажних майках із трафаретними криво усміхненими пиками, бешкетних панамках-дзвіночках зухвало червоного кольору й однакових дзеркальних окулярах.
Ритка, що була застигла біля стійки, машинально відсторонилася. Бармен догідливо завсміхався:
— Привіт, хлопці! Як завжди?
— Ага… — відгукнувся один із хлопців, поправивши окуляри, і осікся. — О! Мускат! Ящик!
Бармен свиснув Підручним; ящик вина й дві упаковки пива відразу винесли й завантажили в машину.
— Ну, і тут по пляшечці… — зітхнув другий.
Дві запітнілі «Дак Гессер» вкрадливо виникли на Стійці.
— Три шістсот, — оголосив бармен.
На стійку шльопнулися вісім кредиток по п’ятсот гривень із хвацьким гетьманом Петром Сагайдачним. Бармен згріб все й розсипався в подяці. Про решту з отриманої суми, очевидно, не йшлося.
Другий хлопець стягнув окуляри, й Ольша переконалася, що саме він підвозив її до Гліба в новорічну ніч.
— Привіт, — сказала Ольша, усміхнулась і ступила вперед. — Ти мене пам'ятаєш?
Хлопець примружився й подивився в її бік.
— Ну, привіт…
На стійку лягла ще одна кредитка.
— Х’ю, видай їм чого попросять…
Однаковим рухом хлопці повернули порожні пляшки на стійку, переглянулися й вийшли з кафе. Дверцята машини плавно стали на місце і сіро-зелене іскристе диво, понеслося в бік молдавських баз.
Ольша розгублено дивилася услід. Зате Ритка не розгубилася.
— Два мускати й по морозиву!
Бармен миттю спорудив у білих пластикових вазочках дві маленьких сніжних зими з сиропом і шоколадом, а пляшки з вином дбайливо впакував у плетений кошик з вигадливою ручкою. Решту вимагати не зважилася навіть Ритка.
Дівчата зайняли дальній столик. Ольша не могла прийти до тями.
— Хто це, Олю? — цікавість Ритки неважко було зрозуміти. Та от спробуй відповісти на це просте запитання!
Ольша зітхнула:
— Ще не знаю. Пам’ятаєш Новий Рік? Коли я з балкона з’явилася?
Ритка кивнула. Ольшиній історії з літаючою машиною ніхто, звичайно ж, не повірив. А придумати вона нічого не змогла. Та й не пробувала.
Ольша сонно длубалася в морозиві. Чи впізнав її той хлопець? Чи просто кинув кредитку, щоб відчепитися? Це питання муляло її два наступні дні.
Диво-машину вона знову побачила рано вранці. На «Чорноморці», біля міжміських телефонів. Більшість курортників ще спала, кілька жайворонків квапливо похмелялися в буфеті. Бляшані відра гучномовців меланхолійно хлюпнули новинами.
Ольшин знайомий стояв, привалившися плечем до пофарбованої в бадьоро-зелений колір будки; його приятель телефонував, нервово постукуючи вільною монеткою по склу.
Серце чомусь закалатало сильніше, Ольша здивувалася й розсердилася одночасно. Випроставши спину, підійшла ближче.
— Привіт!
Хлопець схилив голову. Вираз його очей залишався нез’ясованим: окуляри він, очевидно, знімав лише у виняткових випадках.