Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 4

— З Новим Роком!

1

Червень поливав морське узбережжя щільною виснажливою спекою. Пісок розпікся до того, що обпалював босі ноги. Нескінченний коблевський пляж кишів засмаглими тілами, надувною гумою, квітчастою матерією над ажурними металевими грибками. Усі, хто ще не очманів від сонця, плавилися біля прибою або мокли в гірко-солоному місиві серед посинілих від довгого купання дітлахів і сизих від народження медуз. Більшість ховалася в тінь. Над морем танцювали примари: до того прогрілося повітря.

Ольша томно потяглася й ойкнула, ненароком торкнувшися піску. Гліб з Юрою— Панкратом мов по команді підняли голови.

— Громадяни! — сказала Ольша. — Я киплю, шиплю й пузирюся.

Фраза була ритуальною. Перед купанням її обов’язково хто-небудь вимовляв. Море не дало бажаного полегшення. Виник досить тверезий задум сходити за пивом. Відразу й вирушили.

За першою шеренгою пансіонатів, старих, ще старорежимних, тяглася асфальтова стрічка дороги, розсікаючи навпіл вузьку смужку соснової посадки. Дорогою снували курортники й нечасті автомобілі. Зустрілося кілька щасливих компаній, що дбайливо несли повні бутилі (каністри, фляги, графини…) Виходить, що пиво було в наявності. У першої ж компанії з’ясували, де саме — біля «Ракети». У принципі, банкове пиво постійно водилося у будь-якій кафешці, але більшість відпочивальників віддавала перевагу бочковому, позаяк значно дешевше.

На Ольшу й Ритку всі витріщалися — мужики голодно, жінки — з заздрістю. Дівчата до цього давно звикли. Не можна сказати, що Гліб з Юриком надто раділи з цього, однак обоє зберігали вигляд гордий й поблажливий. Кому не стане приємно, коли поруч ступає симпатична дівчина з обличчям і фігурою голлівудської кінозірки, засмагла до бронзи, а ти ще на додачу точно знаєш, що вона не повна дурепа, як більшість красунь, але й не дрімуча інтелектуалка, нудна й набридлива? Поки хлопці стали в чергу, очікували на живильну пінну вологу, Ольша з Риткою зазирнули в скляну кафешку тут же, біля «Ракети». Відвідувачів було небагато, усього з десяток. Останнім часом таких кафешок розвелося по всьому узбережжю без ліку, не те що п’ять років тому. Незважаючи на значну кількість курортників, черги біля стійок кафе й барів якось самі собою розсмокталися. Та й ціни багатьох залякували: морозиво — п’ятірка, склянка масандри — двадцятник, а банка паршивого баварського пива — сорок гривень!

Ольша ковзнула очима по заставлених різнобарвними й різнокаліберними пляшечками полицях. «Кола», «Оранж», «Лайм», «Трамінер», «Гратиєшти», червона «Варна», мускат «Лівадія», «Південне ігристе», ще сухеньке щось, здається феодосійський «Сильванер». Чотири сорти пива плюс миколаївське пляшкове. Ритка порпалася у сумочці-ксивнику, які носять на поясі.

І тут щось змусило Ольшу обернутися, дивний свербіж між лопатками, немов у спину їй уперся важкий уважний погляд. Відкриті двері сяяли в напівтемряві скляної кафешки сліпучим знак оклику. Підкотила сіро-зелена іномарка, поблискуючи й іскрячись під променями сонця. Мутне тоноване скло не давало розгледіти, хто сидів у салоні.