Читать «Миколаївське небо» онлайн - страница 47
Ольга Бакк
— Привіт, — сказала богиня. — Рот закрий!
Юрко сіпнувся і слухняно прикрив рота. Поки панночка стелила рушник, він у найбезпосереднішій близькості від свого носа оглядав її прегарні груди, пружні сідниці і нескінченно солодкі сантиметри запаморочливих ніг. Коли все вищезазначене вляглося поряд з Юрком, і на нього ласкаво глянули очі кольору міцного чаю, він відчув себе у раю.
— Не заперечуєш?
— Гмм! — тільки й зміг відповісти Юрко.
— Спеко-отно сьогодні! — чи то проспівала, чи то проказала красуня.
— Угу!
— А ти балакучий… Люблю таких, — голос був такий же прекрасний, як і його власниця. — Як звуть тебе, велеречивий мій?
— Ю… Ю-ю… Юрій…
— Ну, ось і познайомилися. Юрко, значить. А мене — Руслана. Друзі кажуть на мене Руся, — вона змахнула головою, і волосся слухняно лягло на спину. — Пивцем пригостиш?
Юрко, який вирішив було залити зніяковілість пивом, закашлявся і пролив на себе залишки:
— У мене скінчилося… — побачивши її усмішку, він поквапився: — Я зараз!
Стрімголов він кинувся до пляжного кіоску. Чоловіки проводили його заздрісними поглядами.
— Ось, — Юрко плюхнувся на пісок поряд з Русею і протягнув запітнілу пляшку. — Я не знаю, яке ти любиш, тому взяв світле.
— Ти багато ще чого про мене не знаєш, — млосно зауважила Руся. Від її голосу у хлопця по тілу побігли мурашки. — Я люблю темне. Але й це піде.
Вона піднесла пляшку до губ, і Юркові захотілося провалитися крізь землю. Він дуже швидко перевернувся на живіт. Лежати було незручно. Чоловіки, що позабували своїх вірних подруг, практично синхронно повторили квапливий рух Юрка.
— Непогане пиво, — похвалила Руся. На горлечку пляшки залишився слід криваво-червоної помади.
— Може… скупаємося? — ризикнув запропонувати Юрко.
— Б-р-р, — повела округлим плечем Руся. — Вода брудна, та й водоростей багато.
— Тоді навіщо ти сюди прийшла? Чи ж не засмагати?
— Майже, — лукаво всміхнулася Руся. — А ти?
— І я майже, — розсміявся Юрко. — Естетично насолоджуватися.
— Швидше еротично, — підморгнула Руся. — Ти тутешній?
— Не зовсім. У мене тут родичі… Я іноді до них приїжджаю. А ти?
— Я тут… проїздом, ніколи раніше не бувала. Та й потрапила сюди, загалом, випадково.
Тим часом пожвавлення, що охопило пляж з появою Русі, досягло апогею, і нерви деяких осіб сильної статі не витримали високої амурної напруги. Кращі представники місцевої фауни — Павло Шафа, що насправді був «дахом» для половини міста, і Микола Бойко, його спритний сподвижник, — наблизилися до парочки, яка вела милу бесіду.
— Хлопчику, тобі тут не затісно? — наголошуючи на слові «хлопчику», глузливо запитав Бойко.