Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 49

За старим індійським звичаєм, мисливців, що поверталися додому, зустрічала біля вогнищ рада старійшин та чаклуни, і кожен мисливець повинен був звітувати про свою здобич. Тобіас побачив високоповажних людей племені, древніх стариків у багатому вбранні. Вони розпливались у нього перед очима у мерехтливому світлі полум'я: Тобіас почував себе зовсім знесиленим, і гострота його зору ослабла. Проте він помітив, з якою великою радістю і нетерпінням чекають усі вождя на буланому коні.

Вершники зупинилися.

Токай-іхто підніс руку на знак того, що хоче говорити, і запанувала тиша.

— Вожді й воїни племені дакотів! Добрий дух послав нам бізонів; наша зброя була щасливою. Убито двісті бізонів. Завтра, коли зійде сонце, наші жінки і дівчата перевезуть м'ясо до наметів. Тепер нам уже не доведеться терпіти нужду.

Розвідник також не міг утриматись від бурхливої радості, що охопила всіх, і приєднався до загального гулу, голосів. Учасники полювання відокремились од гурту. Дехто поскакав до своїх наметів, інші повели тварин на пасовиська, що простяглися вище табору біля річки. Підскочило кілька хлопчаків, щоб відвести вільних коней, а рябого, на якому сидів Тобіас, узяв за уздечку стрункий, мускулистий юнак. Тобіас повільно зліз з коня. Він хитався, ледве тримаючись на ногах, хоч і напружував усі сили, щоб не звалитися на землю.

Біля вогнища групи старійшин розділилися. Вождь Токай-іхто повернувся назад. Тобіас здригнувся від несподіванки, коли дакота заговорив з ним і з вишуканою ввічливістю запросив бути гостем його намету. Звичайно, розвідник прийняв запрошення. Токай-іхто подав пораненому руку і повів до наметів, розташованих між берегом річки і площею для свят. Вхід до всіх наметів був із східного боку. Тіпі, до якого попрямував вождь із своїм гостем, стояв у центрі найкращих жилих наметів поблизу великого намету для нарад. На шкіряних стінах тіпі вождя були намальовані великі чотирикутники — захисні магічні знаки. Чорний вовкодав перед входом обнюхав Тобіаса, і розвідник, відхиливши запону, зайшов з дакотою в житло, радіючи, що нарешті позбувся цікавих поглядів юрби. Тобіас опинився у великому напівтемному приміщенні. Шум табору і ритмічний спів чоловіків та хлопців приглушено долинали крізь важкий покрив намету. По тілу розвідника, якого проймав холод морозної весняної ночі, розлилося приємне тепло. Ступаючи по долівці, вкритій м'якими ковдрами і шкурами, вони пройшли повз вогнище, і недалеко від нього Тобіас скоріше впав, ніж сів. Під голову і спину йому підсунули підпірку; Тобіас відкинувся назад і заплющив очі.

Не розкриваючи очей, він почув хрускіт, що доносився від вогнища. Це гуготіли і потріскували добре висушені дрова, і Тобіас згадав, що, проходячи наметом, він бачив викопане в землі кругле плоске заглиблення, в якому горів вогонь. Він одночасно обігрівав і освітлював житло, а також на ньому готували їжу. Спокусливий дух ударив в ніс розвідникові, і в ньому знову поволі почали пробуджуватися життєві сили. Пахло жирним собачим м'ясом. Втомлений мисливець, глянувши крізь примружені очі, побачив блискучий, як дзеркало, казан, що висів над вогнем на схрещених жердинах.