Читать «Сини Великої Ведмедиці» онлайн - страница 39

— Зустріч і не відбудеться так скоро, — рішуче заявив Червоний Лис. — Вам здається, що це так просто об'їхати верхи на коні прерію і відшукати якогось там дакоту? Місцевість, можна сказати, чималенька.

— Токай-іхто і Відпочиваючий Бізон, — замислено бурмотів Сміт ніби сам до себе. — їх навряд чи знайдеш в якомусь певному місці. Може, справді доведеться шукати не один тиждень, щоб передати їм запрошення.

— Тепер розумієте? Гаразд. Я раджу одне: шукайте обох поблизу Чорних гір. Найімовірніше, що ви знайдете їх саме там.

— Я згоден. Фред Кларк? Так. То ти вирушиш завтра вранці далі, щоб передати їм це послання?

— Я? Хіба з глузду з'їхав, чи що? Крім того, полковник Джекман дав мені зовсім інші доручення. Пошліть Тобіаса, він знає мову дакотів і знайде дорогу.

— Червоношкірого? Це, здається мені, рисковано.

— То, може, ви обійдетесь тут без когось іншого? Це, здається, теж рисковано.

Сміт знову розгорнув лист.

— Дивне зіставлення, — сказав він. — Відпочиваючий Бізон і Токай-іхто? Наймогутніший чаклун-жрець на все плем'я тетон-дакота і молодий військовий вождь маленького братства. Чи не образить це Відпочиваючого Бізона? Хіба не можна було б замість цього ватажка розбійників Токай-іхто запросити впливову людину… Буйного Коня або Червону Хмару?

— Чи не надто високої думки стали ви про себе, сидячи отут, на цій купі попелу, — відповів Фред Кларк. — Може, ви справді вважаєте, що Відпочиваючий Бізон приїде до вас? Його ім'я лише прикраса на запрошенні, так би мовити, для більшої ваги. Токай-іхто повинен приїхати. Нам не потрібні великі вожді, від яких ми нічого не доб'ємось. За столом переговорів мусять бути маленькі вожді. Ми їх споїмо, щоб вони підписали договір про передачу землі. В руку не беруть поспіль десять палиць, щоб розламати. А трощать їх поодинці.

— Токай-іхто зажив собі слави непитущого.

— О, я, здається, краще за вас знаю червоношкірих! З Токай-іхто я сам упораюсь, можете цілком покластися на мене. Головне, щоб він приїхав.

Сміт сховав лист назад у конверт.

— В такому разі я приготую Тобіасові листи для вождів. Чи вміють Токай-іхто і Відпочиваючий Бізон читати?

— Ці листи ви мусите написати також ієрогліфами, Тобіас знає їх. Поки ви не одержите підкріплення, нехай він не вирушає в дорогу, бо тепер він вам потрібний як розвідник.

— Тоді справа затягнеться надовго.

— Дарма! Адже Джекман також зможе прибути сюди лише за кілька тижнів і, зрозуміло, тільки тоді, коли буде відбудовано форт. Чи, може, ви покладете полковника в попіл, мов смажену рибу?

— Полковник прибуде сам? — лише спитав Сміт, не звертаючи уваги на глузливе зауваження. — В листі… так, у листі, правда, зазначено, що він особисто хоче взяти участь у переговорах. В такому разі нам, певна річ, треба дуже поспішати з відбудовою форту.

— Гаразд. Отже, вирішено. Я їду далі.

То була якась дивна квапливість. Проте Адамса анітрохи це не здивувало. Він значно більше дивувався з того, що Червоний Лис взагалі наважився приїхати сюди. Здається, Лис покладався на прапорець парламентера як на захист від переслідування Токай-іхто… Та хіба це надовго?