Читать «Прощавай, зброє. Старий і море. Оповідання» онлайн - страница 9

_{У творчості Хемінгуея в період від 20-х. до 40–50-х років відбулася певна еволюція. Про це свідчить і «П'ята колона», і «По / кому б'є дзвін», і «Старий і море». Проте масштаби цих змін не І треба перебільшувати — і тому, що після «По кому б'є дзвін» Хемінгуей написав «За рікою, в затінку дерев», твір, пройнятий колишніми хемінгуеївськими настроями, і тому, що й на цьому його «іспанському романі» позначилось багато типових хемінгуеївських уявлень про життя і людину.}

_{Справді, в Джордана новий «кодекс», однак його ставлення до цього «кодексу» таке саме: герой тільки намагається наслідувати Ансельмо або Ель Сордо, і він не почуває себе цілком своїм в їхньому товаристві, так само як Нік Адамс або Джейк Варне не почували себе цілком своїми серед матадорів, рибалок, жокеїв. Джордан позбавлений тієї неодмінної і природної простоти, з якою вони дивляться на дійсність, і через це спроможний приймати їхній світ лише на своїх власних умовах: наприклад, згоден «скорятися комуністичній дисципліні» лише доти, доки в Існанії триває громадянська війна.}

_{Хемінгуея раннього нерідко відривають від Хемінгуея пізнього. Частина наших критиків віддає перевагу другому; багато критиків на Заході — і особливо в Америці — беруть сьогодні до уваги лише першого: «Майже всі його кращі твори, — вважає Еммет Лонг, — написані, коли йому щойно минуло двадцять… «Фієста», «Прощавай, зброє» і з півдесятка оповідань — це найкраще, що є в Хемінгуея». Такий поділ письменника на «пізнього» і «раннього» дещо штучний. Адже автор «Снігів Кіліманджаро» або «Старого і моря» не менший майстер, ніж автор «Фієсти», а автор «Прощавай, зброє» (1929), як і автор «Володіти і не мати» або «По кому б'є дзвін» — глибокий соціальний дослідник. Щоправда, це не зразу впадає в око. І пояснюється це особливістю раннього Хемінгуея, помноженою на хемінгуеївський міф. Фолкнер твердив, що Хемінгуею ніколи не вистачало сміливості вжити слово, яке б примусило читача гортати словник. І ще різкіше, ще непримиренніше висловився в 1964 році Альберто Моравіа: «Ернест Хемінгуей у великій літературній родині виявився близьким родичем двох таких різних постатей, як Д'Аннунціо і Мальро… Проте Хемінгуей не мав нічого спільного з Прустом, хоча вони й були сучасниками. Ми згадали Пруста для того, щоб визначити місце Хемінгуея. Французький романіст уникає декадансу саме завдяки своїй довірі до культури… Пруст — останній з великих європейських реалістів, тим часом як Хемінгуей належить до ірраціональної хвилі лоуренсів і мальро».}