Читать «Людина без нервів» онлайн - страница 79
Юрій Сотник
«КРОКОДИЛЯТКО»
Цей вечір я проводжу дома. Вперше за півроку я не пішов до Кирила, щоб готувати разом уроки. І більше ніколи до нього не піду. Досить! Я зрозумів, що це за людина.
Усе, що трапилося сьогодні, таке важливе, що треба записати якнайдокладніше.
Коли закінчились уроки, я вийшов з класу одним з останніх. У коридорі коїлося щось дивовижне.
Великий гурт хлопчаків зібрався поряд з дверима нашого класу. Хлоп'ята витягали шиї, ставали навшпиньки, тиснули один на одного. Тільки й чути було:
— Не налягайте!
— Що тут, га? Хлопці, що тут таке, га?
— Стривайте! Задушили зовсім!
Сяк-так я протиснувся і побачив на стіні аркуш паперу. У верхньому лівому кутку його було намальовано щось схоже на ящірку. Трохи праворуч різноколірними літерами було написано:
«КРОКОДИЛЯТКО»
виходить через день, — І
Хоч як мене штовхали, я все-таки прочитав передову, озаглавлену «На вістря сатири!». Ось що там було написано:
«Наш клас вважають одним з найкращих класів у школі, але й серед нас є ледарі та порушники дисципліни, які перешкоджають класу йти до дальших успіхів.
У нас уже є загонова стінгазета, яка бореться за успішність і дисципліну, але кожен знає, яке значення має їдкий сатиричний сміх у боротьбі з недоліками.
Тому сьогодні виходить перший номер «Крокодилятка».
Воно нещадно й незважаючи на осіб висміюватиме тих, хто тягне клас назад. Гострою зброєю сатири воно боротиметься з негативними явищами в нашому класі.
Пишіть усі до «Крокодилятка»!»
Газетка була маленька. «На вістря сатири» потрапило поки що тільки троє хлоп'ят.
«Доктор історичних наук Мишко Огурцов закінчив роботу над новим підручником з історії середніх віків, — повідомлялося в одному дописі. — Наводимо уривок з цього підручника:
«Хрестоносцям пощастило завоювати Сірію в 1781 році, але тут у них з'явився небезпечний супротивник — турецький султан Барбаросса. В таборі хрестоносців розпочалися чвари: англійський король Карл Сміливий посварився з Річардом Левове Серце і французьким королем Саладіном».
Далі йшли два малюнки: на одному було зображено богатиря, який б'ється з десятком ворогів, а на другому — хулігана, який цупить за патли переляканого малюка.
«Таким Михайло Артамонов уявляє себе, коли чіпляється до слабких дітей», — повідомляв підпис під першим малюнком.
«Такий вигляд він має насправді», — було підписано під другим.
Останній малюнок зображав хлопчика, який величезним ножем вирізує на парті свої ініціали. Тут же були вірші.
У правому нижньому кутку газети я побачив підписи:
Тепер я зрозумів, чому в Кирила Замятіна останнім часом був такий таємничий вигляд. Тепер я збагнув, про що він шептався на перервах з Валерком Пелікановим та з вожатим Ігорем.
