Читать «Людина без нервів» онлайн - страница 78

Весь час ми чули, як Женько викрикує своє звичайне: «Не хвилюйся!», «Підгрібай!», «Тримай руки під водою!», а тут він зненацька закричав:

— Ну-ну-ну-ну! Ну, ще… Ну так! Ну-ну-ну-ну-ну!

Ми оглянулися на річку, але Сергія не побачили. Однак за мить він висунувся з води.

— Що? Проплив? — спитав він чомусь переляканим тоном. А Женько так само перелякано відповів:

— Сергійку, чесне піонерське! Метра з півтора!

Сергій нічого не сказав. Він відкинув чуба з лоба, ліг на воду і, збиваючи ногами піну, страшно витріщивши очі, то відкриваючи рота, то надуваючи щоки, рушив до берега.

— Сергійку! Хочеш — вір, хочеш — не вір! Два метри!

Скидалося на те, що Сергій і справді не повірив. Стоячи вже по коліна у воді, він з усмішкою подивився на нас і спитав:

— Проплив? Так?

— Дивак! Звичайно, проплив!

Женько вийшов на берег і впав на пісок.

— Усе! — сказав він. — Тепер він і сам з води не вилізе.

Женько не помилився. Ми вже кричали Сергієві, що він весь посинів, що він дарма так перевтомлюється, але Сергій усе брьохався, усе брьохався й щоразу, незважаючи на втому, тримався на воді довше й довше.

— Женько! Друже! — закричав він несподівано, вискочив на берег, обняв Женька й став качатися з ним по піску.

Коли Женько сяк-так від нього відбився, Сергій став сам стрибати і перекидатися. Нарешті він сів, усміхаючись, весь обліплений піском.

— З дев'яти років не міг навчитися! — вигукнув він. — Тепер подивимося, Трохиме Івановичу!.. Відпочину трохи, на боці спробую! Женько! Женчику! Друже! — І він знов кинувся обнімати Женька й качати його по піску.

Зігрівшися, Сергій знову плюхнувся в річку. Женько лежав, підперши голову рукою, усміхався, мовчав і, як видно, був дуже задоволений, що йому не треба лізти у воду.

Перемовляючись із Сергієм, подаючи йому всілякі поради, я не відразу помітив, що Віті щось не чути. Я оглянувся на нього.

Вітя сидів сумний, притихлий і покусував криса свого величезного бриля.

Я здогадався, про що він думає. Про те, що тепер він сам один з усього нашого туристичного гуртка не вміє плавати, і, можливо, про те, що, коли б у нього був такий друг, як Женько, то він би вже плавав.

Я моргнув Женькові й сказав:

— Вікторе, а тобі Женя казав про перевірку?

— Про яку ще перевірку? — спитав він знехотя.

— Ну, про те, що Трохим Іванович збирається перед походом усіх по плаванню перевірити.

— Брешеш!

— Не віриш? Спитай Женька.

— Авжеж, — обізвався той. — Двадцять восьмого, о дванадцятій нуль-нуль, буде перевірка! Я вчора Трохима Івановича зустрів, і він мені сказав.

Вітя позирнув на мене, на Євгена, помовчав…

— Женько! Допоможеш, га? А то меріє Володька пробував учити, та якось нічого не вийшло.

Женя не відразу відповів. Він поколупав пальцем у піску, витяг звідти половину черепашки, оглянув її, відкинув і, зітхнувши, повільно підвівся.

— Давай! Іди, — сказав він стомленим голосом. — Ти, головне, не хвилюйся. Дихай спокійно й підгрібай під себе.

Вітя навчився швидше від Сергія: він поплив наступного дня.