Читать «Людина без нервів» онлайн - страница 75

Юрій Сотник

— Нічого не вийде, — сказав Сергій і відвернувся.

Женько зачекав трохи, потім підвищив голос:

— Ходімо! Чуєш? Довго я над тобою стоятиму?

Тут уже ми з Віктором підтримали Женька.

— Справді, Сергію, чом не спробувати? — озвався я. — Мені казали, що такий спосіб допомагає.

— Дивак! — сказав Віктор. — Останню надію втрачаєш. А що як усе-таки навчишся і підеш у похід?

Видно, Сергій не схотів утрачати останньої надії. Він підвівся, і Женько обмотав його груди мотузкою, зав'язавши на спині потрійний вузол.

— Ходімо! А ви, хлопці, стійте про всяк випадок ближче до води.

Дійшовши з Сергієм до середини мосту, Женько зупинився:

— Тут будемо. Тут глибоко. Лізь!

Я знав, що під мостом Сергієві було не більш як по шию, та й взагалі в нашій річці біля міста важко знайти місце, де було б глибше. Сергій з острахом подивився вниз, і я подумав, що він зараз побачить дно. Однак вода була досить каламутна. Сергій потоптався на місці якийсь час і, зітхнувши так голосно, що навіть ми з Віктором почули з берега, переступив через поручні спершу однією ногою, потім другою. Стоячи за поручнями, він знову подивився на воду, потім на Женька.

— Лізь, лізь! — сказав той.

Сергій обхопив руками палю і посунувся вниз, а Женько поступово попускав мотузку, але так, щоб вона лишалася весь час напнутою.

От Сергій занурився у воду по плечі. Перегнувшись через поручні, Женько стежив за ним.

— Пливи! — скомандував він.

Сергій заборсався, але тільки-но Женько ослабив мотузку, він знову обняв палю й повис на ній.

— Відпусти палю! — сказав Женько.

Сергій мовчав і відпльовувався.

— Відпусти, кажу! Що ти вчепився?

Сергій відпустив палю і з страшною силою замолотив руками й ногами по воді. Женько швидко відтяг його од палі й закричав:

— Спокійно! Спокійно! Плавно під себе загрібай, плавно!

Але Сергій уже не чув його — він зник під водою, тільки кола пішли від мотузки. Женько зачекав секунд зо дві, сподіваючись, що він випливе, потім витяг свого учня на поверхню.

— Відпочинь трохи, — сказав він.

Сергій відпочив, тоді Женько знову скомандував йому: «Пливи!» — і знову той заборсався; а його учитель кричав: «Спокійно! Під себе підгрібай!» І знов Сергій зник під водою, і знов Женько витяг його, переляканого й захеканого. Так повторювалося багато раз.

Хвилин через п'ятнадцять Сергій таким голосом крикнув: «До біса! Не можу більше!», що Євген тут же підтяг його до палі й допоміг вилізти на міст.

— До бі-бі-біса все це плавання! До бі бі-біса весь цей похід! — сказав Сергій і швидко заходив по пляжу, щоб зігрітися.

Женько сів на пісок. Він весь блищав од поту, і вигляд у нього був такий стомлений, що ні я, ні Вітя більше не наважувалися його лаяти.

— Не треба мені ніякого походу! — повторив Сергій, проходячи мимо.

Ми подивилися йому вслід. Вітя неголосно сказав:

— Тепер каже «не треба», а як буде старт, захворіє з горя.

— Авжеж, — відповів я. — В усіх наших подорожах він найактивніший був. А тут усі підуть, а він сам дома сидітиме.