Читать «Людина без нервів» онлайн - страница 73

— Ти… ти, головне, спокійніше! — говорила кругла Женькова голова, що стирчала з води. — Ти не молоти по воді, а під себе підгрібай, під себе підгрібай!

Сергій нічого не відповідав. Він дивився на Женька злим лівим оком. Праве око його було затулене довгим мокрим чубом, який прилип до лиця.

— Ну! — сказала Женькова голова. — Ще разочок! Головне, спокійно!

Сергій ліг на воду і з такою силою замолотив по ній довгими руками й ногами, що бризки полетіли на всі боки метрів на п'ять, а Женькова голова зовсім зникла в білій піні. Але він викрикував далі:

— Спокійно!.. Підгрібай! Не квапся, під себе підгрібай!

Сергій швидко пішов на дно. Женько хотів його підтримати, але помилково схопив не за руку, а за ногу.

Нарешті хлопці повилазили на берег. В обох шкіра була синя і вкрилася пухирцями. Вони тепер помітили нас, але навіть не привіталися. Сергій сів на пісок поруч з Вітею, охопивши ноги руками і поклавши підборіддя на коліна. Женько зостався на ногах. Обидва вони цокотіли зубами.

— Не занеп-па-па-падай духом! — сказав Женько. — Посту-по-по-пово навчишся.

— З-з-здохнеш від та-такої науки!

Ми з Вітею перезирнулися. Вітя ліг на спину й став пригорщами сипати пісок собі на груди.

— Так, Сергійку, — сказав він, — гарно твій друг з тебе пожартував!

— Убити його мало, та-та-такого друга!

Ми з Вітею знову перезирнулись, і я подумав про себе: «Кому-кому, а Віті пощастило в дружбі. Хто-хто, а я вже ніколи не підведу його, як Женько підвів Сергія».

Сергій та Женько також збиралися в похід човнами. Піших екскурсій та походів у нашій школі завжди було дуже багато, а човнами влаштовували вперше. Нема чого й казати, з яким захопленням ми всі до нього готувалися, з яким нетерпінням чекали на перше липня, на яке було призначено старт. Сергій був одним з найзавзятіших наших туристів, а тут він просто схибнувся на човнах, на рибальських снастях, на всіляких фарватерах, ватерлініях та кільватерних колонах.

Днів за десять до початку походу всі зібралися в піонерській кімнаті.

Начальник походу — вчитель географії Трохим Іванович розподілив обов'язки і сказав, які речі треба взяти. Тут він приклав долоню до лоба:

— До речі, товариші, про найголовніше я й забув! Підніміть руку, хто не вміє плавати!

Ніхто не підняв руки. Я знав, що Вітя плавати не вміє, але, звичайно ж, не подумав його виказувати. А Женько раптом повернувся до Сергія й голосно сказав:

— Сергійку! Ну, чого ти ховаєшся? Ти ж не вмієш плавати!

Сергій страшенно почервонів. Він так подивився на Женька, що в іншого б мову відібрало, але Женько вів далі:

— Чого ти сердишся, Сергійку! Ну, чого ти сердишся? Скажеш, звичайно, я поганий товариш, якщо тебе виказую! А я тобі відповім: адже до походу не два дні, а цілих десять — отже, ти можеш навчитися плавати. Ти от усе торочиш, що вже вчився, що у тебе нічого не виходить, бо ти худий, але важкий, і що в тебе питома вага надто велика для плавання. А я тобі скажу: брехня все це. Просто у тебе наполегливості немає. Ну й от! Трапиться з тобою що-небудь, на чиїй совісті це буде? На моїй.