Читать «Людина без нервів» онлайн - страница 59

Юрій Сотник

— Ну гаразд! Не скажу.

* * *

Наступного дня, десь о першій годині, Дмитрик та Васько прибули в електричці на станцію С***.

Обидва перед від'їздом із села наділи білі-пребілі сорочки, червоні краватки і ретельно випрасували штани. Солом'яний Васьків чуб був змочений, розчесаний на проділ і тримався в такому стані досить пристойно.

Вийшовши з електрички, хлопці побачили майже біля самої залізниці кілька великих брезентових наметів, а за наметами — ряд учбових літаків.

Хлопці попрямували в той бік. Васько ніс загорнутий у кілька газет фюзеляж. Вигляд у «мисливця» був такий, наче він іде до зубного лікаря. Дмитрик, навпаки, був веселий і ступав бадьоро, тримаючи під пахвою обгорнуте газетою крило.

Біля воріт їх зупинив хлопчина з червоною пов'язкою на рукаві. Дмитрик пояснив йому, для чого вони приїхали.

— У штабі зараз нікого немає, — сказав хлопчина. — Ідіть на поле, там спитаєте планерний старт.

Хлоп'ята пішли на аеродром.

День був ясний, сонячний. То тут, то там на широкому полі майоріли блакитні прапорці з білими літерами на полотнищах. Кожний такий прапорець позначав місце запуску моделей певного класу, і біля кожного прапорця можна було нарахувати кілька десятків авіамоделістів. Тут звучала і російська мова, й естонська, й узбецька, й українська… Тут були студенти і студентки, військові, хлопчики і дівчатка в піонерських краватках, тут були і літні люди, які годилися в батьки цим хлопчикам та дівчаткам. Одні кудись поспішали, несучи в руках гарних птахів, зроблених з планочок та цигаркового паперу, другі повзали на животі й на колінах по низенькій траві, щось налагоджуючи в своїх тендітних апаратах, треті стояли, піднявши обличчя до високого неба і стежачи за польотом моделей.

Над головами хлоп'ят з легеньким скрекотом пролітали мініатюрні літаки з гумовими моторчиками, безшумно линули моделі планерів усіх кольорів та розмірів. Один такий планер, знижуючись, дзьобнув Дмитрика в потилицю. Іншим разом товаришам довелося тікати від моделі з бензиновим мотором, яка завередувала і з страшенною тріскотнявою кружляла над землею.

Найдовше хлоп'ята затрималися біля прапорця з літерою «С» на полотнищі. Тут стартували «схемки» — найпростіші моделі, в яких фюзеляж замінено на чотиригранну планочку.

Одна з дівчаток, на вигляд трішечки старша від Нюсі, підняла над головою непоказну «схемку» і, підтримуючи пальцями пропелер, обернулася через плече:

— Іване Андрійовичу, зазначте мені.

Чоловік, що стояв біля прапорця, натиснув ґудзика секундоміра. Дівчинка випустила модель, і та дуже швидко набрала висоту. Дівчинка побігла полем слідом за «схемкою». Спершу за моделлю стежив тільки чоловік із секундоміром. Але та летіла далі й далі, дівчинка вперто бігла за нею, й авіамоделісти, що були на старті, один за одним підводили голови, починали стежити за польотом. Коли модель стала ледь помітною цяткою, а дівчинка — маленькою плямкою, чоловік із секундоміром припав до окулярів стереотруби, установленої на тринозі. Минула ще хвилина.

Люди навкруг захвилювалися: