Читать «Врятовані совістю» онлайн - страница 15

Знизу було добре видно всю долину аж до самого верху. Якщо би Місько йшов зверху, то Ромко міг його побачити, але Місько, хоч малий, міг зрозуміти, що від села просто в долину йти небезпечно. Тому він піде лісом. Не тим, що тягнеться по схилах Дністра, а тим, що з другого краю долини. Отож Ромко почав спостерігати за лісом, сидячи під деревом. Дощ то переставав, то знову падав, але зверху краплі падали весь час. Ромко знайшов дещо похилу липу і притулився до її стовбура. Це його трохи рятувало. Час минав, Ромко вже почав замерзати, але на узліссі нікого не було видно. Ромко помахав руками, з’їв рештки хліба і сала і дещо зігрівся. Вже веселіше він подивився в бік і лісу і побачив між дерев дві фігурки, одну меншу, а другу більшу. Він спочатку занепокоївся, але потім зрадів, пізнавши у меншій фігурі Михайлика. А хто ж то другий? Чи не Славко часом? Ромко придивився пильніше. Так і є, Славко. Забувши про обережність, він побіг хлопцям назустріч. Ті побачивши його, побігли теж.

— Здоров, друзяка! Здоров, друже! — вигукнули обидва, кинувшись у обійми.

— Ти звідки? — дещо отямившись, спитав Ромко Славка.

— Втік!

— Як?

— Військова таємниця! — пожартував Славко.

— Про це потім, а зараз — до сігли в халабуду. Там і поговоримо.

Халабуду колись спорудили лісоруби, але в ній давно ніхто не бував. Там було сухо, бо була зроблена добротно. Мала навіть якісь двері. Зразу Ромко з’їв ще досить теплої бульби, випив і майже гарячого молока з пляшки. Про це все подбала мама Михайлика. Потім почалася розмова. Михайлик розповів про новини, а саме, що солдати позганяли позабираних в людей коней на подвір'я плебанії і тримають їх у великій стайні Коропецьких. Він хотів вже іти, але хлопчики його затримали, бо міг ще знадобитися. Вияснивши обставини втечі Славка, в яких не було нічого цікавого, діти перейшли до діла: Що робити далі? Ромко розповів про свій намір врятувати бойовиків, але як до них дістатися? Найліпше би це можна було зробити через печеру коло Жабиного ока, але чи є з неї прохід до Дуки? Хлопчики обговорювали цю можливість і тут Славко згадав, що йому давніше розповідала бабця. Ніби хтось колись впустив у Дуку півня і качку. Півня більше ніхто не бачив, але качка на другий день вже плавала по Жабиному оці. Та сама качка! Отож прохід існує, його треба тільки знайти. Хлопці зразу загорілися тою ідеєю. Перш за все треба мати ліхтарик і взуття. Німецький ліхтарик, свічки і ще деякі речі Ромко тримав не в хаті, а у «Зміїній норі». Там же були старенькі черевики. Отож, як не крути, лізти до тої нори таки треба. Це головне. Треба також мати якийсь міцний шнурок на всякий випадок. Треба також взяти щось поїсти партизанам перед втечею. Справу відкладати не можна, тому все треба робити швидко. Михайлика відправили додому, щоб приніс завтра зранку якмога більше харчів. Ромко пішов на розвідку до «Зміїної нори», а Славко теж пішов до села, щоб взяти у бабці чи у сусідів трохи теплих речей.