Читать «Врятовані совістю» онлайн - страница 13

— Товарищ капітан, товаріщ капітан, вставайте! Вставайте, товарищ капітан. Бендеровца поймали!

Вахрушев мотав головою, але при слові «бандеровец» всочив на рівні ноги і вихопив пістолет з-під подушки. Побачивши свого солдата, швидко заспокоївся і сів. До нього дійшов зміст слів.

— Где он? Давай єго сюда.

У кабінет директора школи, де розмістився начальник спецвідділу капітан Вахрушев, два москалі ввели мокрого, скривленого Ковеля. Він шкутильгав, голова була перев’язана бинтом, сам він йти не міг. Капітан подивився на полоненого і наказав солдатам:

— В учительскую!

Він ледь стримував радість. Це ж треба! Пройшло трохи більше доби, а вже один «бендера» в руках. Але капітан не спішив. Нехай в’язень понервує, помучиться, тоді буде більш «ручний». Він пішов до виходку, що стояв в кінці шкільного подвір'я, потім неквапливо помився зі шкільного рукомийника, а тоді велів черговому розтопити пічку і приготувати чай. Накинувши на плечі кітель із синіми погонами, капітан став на ґанку і закурив папіросу. Задумливо пускаючи дим колечками, він складав у голові план допиту. З рештою, техніка допиту йому вже давно відома, але в кожному конкретному випадку треба враховувати усі обставини. Тут ми маємо справу з пораненою людиною. Щоб полонений був більш поступливим, треба до нього проявити людяність. Він посміхнувся, зробив останню затяжку, наплював у мундштук папіроси, щоб загасла і шпурнув недопалок за ґанок. Потім неквапливо зайшов у вчительську кімнату, сів навпроти Ковеля і звернувся до нього так:

— Давайтє знакоміться. Я — капітан Вахрушев. А ви кто?

— Я — Ковель, боєць УПА.

Вахрушев помовчав, дістав пачку «Казбеку», розкрив і підсунув до Ковеля:

— Курітє!

Ковель не рухався, він думав. Курити хотілося страшенно, але він боявся втратити твердість духу, піддавшись на хитрощі емгебіста. З другого боку, цигарка могла дещо заспокоїти. Задовільнившись останньою думкою, він повільно взяв папіросу, покрутив пальцями, розм’якшуючи затверділий тютюн. Потім злегка дунув у мундштук і підніс цигарку між двома пальцями до рота. Капітан вже запалив сірника і підставив його Ковелю. Ковель припалив цигарку і глибоко втягнув в себе тютюновий дим. «Хай це буде моя остання цигарка в моєму житті», — подумав він.

— Так я про фамілію вас спрашиваю, нє про клічку.

— А фамілія моя написана на небесах, коли туди потрапите, довідаєтесь.

— Шутіте? Но нє будем обострять отношеній. Тєм болеє, что фамілія ваша нам ізвестна.

— Тоді нема що питати…

— Нам ізвєстно многоє. Ми знаєм про все ваші преступлєнія, но готови всьо простіть і вам, і вашим…

Капітан замислився, підшукуючи потрібне слово.

— Ні я, ні мої друзі не потребуємо жодного прощення.

В цей час солдат приніс у чайнику чай.

— Налєйтє нам два стакана!

— Я чаю не хочу. — твердо відказав Ковель.

— Ну, тогда ми даєм вам врємя подумать.

Сержант, отведітє плєнного в санчасть. Пусть єму сдєлают перевязку і накормят.

Вахрушев відкинувся на кріслі. Він побачив, що переламати Ковеля буде непросто. Треба подумати як це зробити, порадитися з начальством. Може сам майор приїде на допит. Ці бандерівці обов’язково мають бути взяти живими з кількох причин. З одного боку, тоді буде більша імовірність, що хтось з них погодитися на співпрацю. Капітан подумав «співпраця», але малося на увазі, що хтось з партизанів стане провокатором. З другого боку, серед повстанців мала бути дуже поважна «птиця». Взяти одного з провідників УПА, було мрією Вахрушева. Такий успіх давав надії на подальшу службову кар’єру і для нього і для майора Опанасенка. Однак він не знав, що Хвилі вже нема серед живих.