Читать «Врятовані совістю» онлайн - страница 17

Хід вів уверх, часом звужувався, тоді застрягав клумак і його треба було витягати двома руками, а це було дуже незручно, бо у тріщині розвернутися було складно. На щастя тріщина поступово ширшала, але тепер через кожні 10–15 метрів шлях перешкоджали невеликі уступи, а на долі траплялись неглибокі калюжі. Славко зрідка освітлював хід ліхтариком, малі рятівники перепочивали і рухались далі.

Через годину вони вийшли у нову залю, значно більшу і вищу. Посеред неї було озерце а зверху де-не-де звисали кам’яні бурульки. Вони ніби потрапили у казку. Було одночасно і страшно, і захоплююче. По боках залі були уступи різної висоти або окремі брили каміння. Діти запалили свічки і пішли досліджувати залю з різних кінців. Ромко пішов ліворуч і знайшов біля самої підлоги вузьку щілину. Він кинув у неї камінь і камінь загуркотів кудись вниз. Ромко пішов далі, але більше нічого не знайшов. Славко ж знайшов два майже однакові ходи. Діти порадилися і вирішили лізти тим, що ширший. Рятівники рушили уперед. Прохід інколи ставав дуже тісним, але рухатися було можна, часом боком, часом загнувшись. Знову дуже заважав той клумак. Наші дослідники минули дві невеличкі залі, між якими можна було лише проповзти і знову опинилися у великій залі. Роздивившись, вони зрозуміли, що це була та сама, в якій вони вже були раніше.

Діти вже були достатньо змучені. Треба було відпочити і поїсти. Вони розв’язали клумак, дістали хліб, варені яйця, сало, яблука. Води в них не було, але вода була в озерці.

* * *

В цей час Вахрушев знову допитував Ковеля, але той відмовлявся відповідати на будь-які питання. Він говорив тільки, що його нудить і що в нього дуже болить голова. Капітан викликав фельдшера і той сказав, що у полоненого, очевидно, струс мозку, а з ногою нічого страшного — тільки дещо розтягнув мя'з, через три дні все пройде. Однак йому би треба полежати ще один день. Вахрушев замислився і вийшов перекурити. Як раз Михайлик гнав з пасовиська корову.