Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 11

— Двадцять фунтів, мій ласкавий лорде! — скрикнув Кондел. — Це ж чистісіньке безумство. Все моє добро не варте й сімдесяти шилінгів!

— Кондел чи Тіндел, — відповів, посміхаючись, сер Деніел. — Я піду на риск. Напиши мені зобов'язання на двадцять фунтів, а коли я стягну з тебе все, що зможу, то стану до тебе ласкавішим і пробачу решту.

— На жаль, ласкавий лорде, я не можу цього зробити, бо не вмію писати, — відказав Кондел.

— На жаль, — передражнив рицар, — коли так, то тут вже нічим не зарадиш. А я радо помилував би тебе, Тінделе, якби мені дозволяло сумління. Селдене, обережненько відтягни цього старого буркуна до найближчого в'яза і ніжненько повісь його, та так, щоб мені його було видно, коли я їхатиму звідси. Усього найкращого вам, любий мастере Кондел, дорогий мастере Тіндел. Ви дуже швидко будете в раю, усього вам найкращого.

— Мій справедливий лорде, — відповів Кондел, через силу скривлюючи обличчя в раболіпну посмішку, — вам годиться наказувати, і я, хоч і пишу дуже погано, зроблю так, як ви бажаєте.

— Друже, — мовив сер Деніел, — тепер ти напишеш зобов'язання на сорок фунтів. Годі! Ти надто хитрий, щоб твоє майно було варте тільки сімдесяти шилінгів. Селдене, подивись, щоб він написав усе як слід і належно засвідчив.

І сер Деніел, бувши найвеселішим рицарем в Англії, сьорбнув теплого елю і з посмішкою відхилився на спинку крісла.

Хлопчик на підлозі заворушився і сів, з острахом озираючись навколо себе.

— Іди-но сюди, — сказав сер Деніел, і коли хлопчик, виконуючи його наказ, підвівся і підійшов, рицар закинув голову назад і голосно зареготав.

— Клянусь розп'яттям, — вигукнув він, — який здоровий хлопчик!

Хлопчик почервонів від гніву, і в його темних очах промайнула ненависть. Тепер, коли він стояв, важко було вгадати, скільки йому років. Обличчя було серйозне, з гладкою, наче в дитини, шкірою, але постать його вражала тендітністю, і йшов він якось незграбно.

— Ви покликали мене, сер Деніел, для того, щоб посміятися з мого нещасного становища? — спитав хлопчик.

— А чому б і не посміятися? Будь такий ласкавий, дозволь мені посміятися. Якби ти міг бачити себе, ти б перший засміявся.

— Ви відповісте за цей сміх, — сказав хлопчик, знов червоніючи, — коли відповідатимете за все інше. Смійтесь, поки можете.

— Ні, не думай, любий кузене, що я насміхаюсь з тебе, — відповів сер Деніел з деякою щирістю. — Це просто жарт, цілком природний між родичами і добрими друзями. Я одружу тебе, дістану за це тисячу фунтів і надзвичайно ніжно любитиму тебе. Казати правду, я захопив тебе грубо, та інакше й не можна було. Але від сьогодні я радо допомагатиму тобі і охоче служитиму. Ти будеш місіс Шелтон — леді Шелтон, даю слово честі, бо від хлопця можна сподіватись багато. От ще. Нема чого соромитись чесного сміху, сміх розвіює смуток. Той, хто сміється, не може бути поганою людиною. Отак, добрий кузене. Мій вельмишановний хазяїне, дай повечеряти моєму кузенові, мастеру Джону. Сідай, любенький, і їж.