Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 13

— Діку, ти читав ті погані вірші?

Хлопець відповів ствердно.

— В них згадується ім'я твого батька, — вів далі рицар, — і якийсь божевільний звинувачує нашого нещасного базіку-священика в тому, що він убив його.

— Сер Олівер гаряче заперечує це, — відповів Дік.

— Заперечує? — різко вигукнув рицар. — А ти не звертай на нього уваги, бо він любить розводити теревені, торохтить, як горох. Я сам колись на дозвіллі розповім тобі про всю цю справу. В убивстві твого батька запідозрили якогось Дакуорта, але тоді часи були такі непевні, що не можна було добитись ніякого правосуддя.

— Це трапилось у Танстольському замку? — спитав Дік, і серце в нього забилось дужче.

— Це трапилось між Танстольським замком і Холівудом, — відповів спокійно сер Деніел, але нишком глянув з підозрою на обличчя Діка. — Та їж швидше, бо зараз поїдеш в Танстол, повезеш від мене кілька рядків.

На обличчі Діка з'явився смуток.

— Дуже прошу вас, — сказав він, — послати когось із селян. Благаю вас, дозвольте мені взяти участь у битві. Я можу битися, повірте мені.

— Не сумніваюсь, — відповів сер Деніел і сів писати листа. — Та слави тут не здобудеш. Я стоятиму в Кетлі, аж поки не з'ясується, хто переможе, а тоді приєднаюсь до переможців. Не думай, що це боягузтво, Діку, це просто мудрість. Наше нещасне королівство знесилене заколотами, король то на троні, то у в'язниці, і ніхто не знає, що буде завтра. П'яниці та дурні б'ються один з одним, а лорд Здоровий Глузд сидить і вичікує.

З цими словами сер Деніел обійшов до іншого кінця столу і, повернувшись до Діка спиною, почав писати листа, бо історія з чорною стрілою дуже занепокоїла його.

Тимчасом молодий Шелтон старанно їв. Раптом хтось торкнув його за руку, і він почув у себе над вухом тихий шепіт.

— Робіть вигляд, що нічого не чуєте, благаю вас, — шепотів голос. — Будь ласка, поясніть мені, як дістатися найкоротшим шляхом до Холівуда. Благаю вас, добрий хлопчику, допоможіть нещасному, що потрапив у біду, покажіть мені шлях, щоб я міг врятуватися.

— Ідіть стежкою повз вітряк, — відповів Дік так само тихо, — вона доведе вас до переправи через Тілл, а там знову спитаєте.

Не повертаючи голови, Дік продовжував їсти. Однак куточком ока він побачив, як хлопчик, якого називали мастер Джон, крадькома вийшов з кімнати.

«Він зовсім не старший за мене, — подумав Дік, а ще назвав мене «добрим хлопчиком»! Та якби я знав, що це просто хлопчак, то скоріше повісив би цього негідника, ніж показав би йому шлях. Якщо він поїде через болото, то я можу наздогнати його і нам'яти йому вуха».

Через півгодини сер Деніел вручив Дікові листа і звелів йому мчати в Танстольський замок. А ще через півгодини після того, як поїхав Дік, до кімнати вбіг гонець від мілорда Райзінгема.

— Сер Деніел, — сказав гонець, — ви втрачаєте нагоду здобути велику славу. Сьогодні вдосвіта знову розпочалася битва, і ми розбили їхній передовий загін і розігнали праве крило. Попереду остання битва. Коли б на нашому боці було ваше свіже військо, ми б скинули їх у річку. Ну що, сер рицар? Невже ви будете останнім? Це не зробить вам честі!