Читать «Чорна стріла» онлайн - страница 106

Дік не вмів вигадувати, і те, що він розповідав, дуже нагадувало казку про Алі-Бабу, тільки Схід він замінив містом Шорбі й Танстольським лісом, а скарби, що знаходились у печері, були швидше перебільшені, ніж зменшені. Як відомо читачеві, це чудова історія, вона має тільки одну хибу — вона неправдоподібна. Але, оскільки ці три простодушні моряки слухали її вперше, їхні очі вилізли на лоб від подиву, а роти розкрились, наче у тріски на прилавку риботорговця.

Незабаром вони замовили ще одну порцію підігрітого еля, а поки Дік майстерно плів сітку пригод, випили й третю.

Ось в якому положенні знаходились присутні, коли історія наближалась до кінця.

Арбластер, на три чверті п'яний і на одну чверть сонний, безсило відкинувся на спинку стільця. Навіть Том був незвичайно захоплений розповіддю, і його пильність значно ослабла. Дік тим часом поступово звільнив свою праву руку від вірьовки і був готовий рискнути на щастя.

— Отже, — сказав Піррет, — ти один з них?

— Мене примусили, — відповів Дік, — проти моєї волі; але якби мені пощастило дістати мішок чи два золота, я був би справжнім дурнем, коли б залишався в тій брудній печері терпіти побої, неначе простий солдат. Нас тут четверо. Чудово! Підемо завтра в ліс до схід сонця. Якби нам вдалося дістати осла, було б ще краще, але оскільки дістати осла ми не можемо, то доведеться нести мішки на своїх плечах. І я ручаюсь, що ми повернемось додому, хитаючись від важкої ноші.

Піррет облизнувся.

— А як же з цією магією, — сказав він, — з цим паролем, від якого розчиняється печера? Як ти називав його, друже?

— Ніхто не знає цього слова, крім трьох начальників, — відповів Дік, — але, на ваше превелике щастя якраз сьогодні я добув талісман і зможу відкрити печеру. Це річ, яка двічі на рік не знаходиться у торбинці начальника.

— Чаклунство, — сказав Арбластер, прокинувшись і косячись на Діка одним оком. — Забирайся звідси! Ніяких талісманів! Я добрий християнин. Запитай мого матроса Тома, коли не віриш.

— Що ви? Адже ж це біла магія, — сказав Дік. — Вона не має нічого спільного з дияволом. Тут всього-на-всього тільки сила чисел, трав і планет.

— Авжеж, — сказав Піррет. — Це всього-на-всього тільки біла магія, куме. Тут немає гріха, запевняю тебе. Ну, продовжуй, добрий юначе. Цей талісман… Що він являє собою?

— Я зараз вам його покажу, — відповів Дік. — У вас той перстень, який ви зняли з мого пальця? Добре! Тепер витягніть руку і тримайте перстень кінчиками пальців перед собою, так щоб на нього падало світло від жаринок. Ось так! Це й є талісман.

Швидко оглянувшись, Дік побачив, що між ним і дверима не було нікого. Він у думці помолився Богу. Потім, простягнувши руку, схопив перстень і тієї ж миті підняв дошку з стола і кинув її просто на матроса Тома. Той, бідолашний, борсався, галасуючи, під уламками столу. І перш, ніж Арбластер зрозумів, що трапилось щось погане, а Піррет зміг зібратися з думками, Дік вибіг з корчми.