Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 75

Ким збирався стати? Чого досягти? Над цим ніколи серйозно не замислювався. Чому? Не було потреби… Крамниця батька давала не бозна-які прибутки, проте все-таки дозволяла сім'ї жити в достатку. Більшого в тім вузенькім світі, котрий тепер з відстані часу проглядався наскрізь, а колись з відстані простягнутої руки був для нього непроникним і темним, не вимагалось.

Кохати, любити по-справжньому теж досі не випадало. Що ж він таке, Патрік Белфур Белч? Що складає його особу? Навіщо живе на світі? Фізіологічний цикл виконують навіть одноклітинні. Людина ж мислить. Про що? У неї є воля, здатність впливати на власну долю… Навіщо? І як? Коли стаєш віч-на-віч з дикою безпощадністю природи, котра покликала тебе і в будь-який час може відкликати з людських лав, виключити з списків, як викреслює капрал тих, хто не повернувся з завдання, тоді відчуваєш: усе глибшим стає біль від того, що душа твоя ще порожня і безвідповідальна. Ні, коли вже поталанить вирватись з цього білого полону, все повинно бути не так, життя має бути іншим — повноцінним, чесним, корисним людям… Патрік ще не знав, не уявляв навіть, що стоятиме за цими виразними епітетами, але вже тепер розумів: скінчилася, відійшла пора юності, попереду нелегкий шлях до змужніння і зрілості духу.

Море врізалось у суходіл, утворивши широку, схожу на підкову бухту. Патрік уважно оглянув, наскільки дозволяло око, її береги. Ніяких ознак життя на них не було. Карта теж підтверджувала це. На ній проти бухти стояло слово «Капустяна». На диво недоречна назва. Тут, серед снігів і льоду, раптом Капустяна. Попереду на північному сході, куди простягався берег Айс-фьорда, на карті стояла не помічена раніше назва — Грумант. У тому боці щось ніби гриміло. Непевна здогадка тривожила серце Патріка. Він відганяв від себе ті новоселі думки, проте вони повертались.

— Давай-но, Шпіц, швидше. — Патрік наддав ходи. Під ногами веселіше зарипів сніг. Однак до кружечка, який на карті стояв майже поруч з Капустиною, шлях був неблизький. Десь години за дві їм відкрився шахтарський висілок, що приліпився на високому скелястому березі. Грумант-сіті теж був мертвий. Над заваленими снігом руїнами піднімалася в небо розірвана, покручена вибухами арматура шахтного копра. Дертися на високий берег, щоб переконатися, що все у висілку загинуло наглою смертю, не було потреби. Патрік беріг сили, та й з Айс-фьорда все було добре видно: з висілком розправились грунтовно, не залишивши каменя на камені. Проте руїни тут були дивні, а гриміло тепер. На заході небо пломеніло награною. І знову тривога охопила серце.