Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 254

У замку тихо клацнув ключ. Ляда, важка, вкрита інеєм, піднялась над головою у Шлезінгера і, не рипнувши, тихо лягла на підлогу. Вирубаними у вічній мерзлоті сходинками обер-лейтенант, ще не вірячи у те, що відбувалося, вийшов з погреба. Його била несамовита дрож, але цього разу не від холоду. Навпаки, було жарко, лице горіло, тіло вкрилось липким неприємним потом. Звиклі до темряви очі одразу помітили смужку слабенького світла, що проглядало з-під дверей медпункту, але вартового, з яким тільки-но балакав, ніде не було.

— Ти що? Вирішив погратися зі мною в жмурки?

— Ідіть прямо. Там двері, — почув він приглушений шепіт. Зробив кілька кроків у темряву і дійсно вперся лобом у двері. — В тамбурі лижі, — вартовий несподівано виник за спиною і дихав у потилицю. Чи випадково, а швидше — ні, його карабін уперся дулом під ліву лопатку. Шлезінгер не рухався з місця.

— До у них рація?

— В амбулаторії. Але там радист і ця руда краля…

— Ходім, — Шлезінгер хотів податися до медпункту, але знову напоровся на дуло карабіна.

— Куди?

— Розумієш, нам потрібна рація. Я повинен підтвердити, що я живий, інакше човен піде без нас. Уявляєш, чим це може обернутися для нас з тобою?

Так, Сем уявляв. Там, за дверима амбулаторії, були двоє, які навряд чи дозволять їм так просто вийти в ефір, а здіймати галас, стрілянину небезпечно. Комендант цей у розрахунок не йде, поранені тоні. Але Стенсон і Рюгос? Цих двох він знав досить добре, вони не дадуть їм звідси вийти живими.

Шлезінгер прочинив двері медпункту і побачив Ролфа й Інгрід. Вони спали.

— Слухай уважно, — обер-лейтенант нахилився до самого вуха. — Як увійдемо, ти бери цю руду, а я займусь… Я давно гострю зуби на цього… Ну, ходім.

Він одвів на бік дуло карабіна і рішучо рвонув на себе двері. Вони розчинилися без рипу. Рація стояла на столі. Біля неї тьмяно коливався вогник гасової лампи…

Вже більше години Касян тягнув на волокуші англійського льотчика. Зупинився перевести дух і раптом зрозумів, що збився з дороги. Усвідомив це лише тоді, коли полетіло донизу плато, розгорнувся обіруч вкритий льодовим панциром Греп-фьорд і на терасах страшною руїною проглянули колишні будівлі селища Баренцбург. Мабуть, лиш неймовірна втома була причиною того, що, йдучи за цим рудим з підпалинами псом, він не взяв з собою ні карти, ні компаса. В ту мить чомусь не подумав, що пес може завести його кудись зовсім в інший бік. Не міг тоді, як виходив з печери, передбачити, що так довго доведеться провозитися, рятуючи цього молоденького англійського льотчика.

Була полярна ніч, і навіть у часі важко було зорієнтуватися, не то що на місцевості, яку, як з'ясувалось, знав дужо погано. Тягти волоком через гори хлопця, що так і не прийшов до нам'яті (при тому, що й сам був зараз не в кращій формі) Касяну здалося справою безнадійною, і він вирішив обійти гряду скелястих гір, через яку перевалив загін. Думалось, що так, хай і трохи пізніше, а вийде в Долину Гейзерів. Та склалось інакше. Він обійшов уже не одну гряду, а скошені, безверхі гори все вставали перед ним стіна за стіною. Знову доводилось забирати праворуч. Зрештою з'ясувалось, що йшов не на південний захід, а майже чітко на захід. Долина Гейзерів залишилась десь ліворуч, за стесаними горами, а він, сам того не бажаючи, вийшов до Баренцбурга, У всьому цьому Касян розібрався трохи пізніше, прикидаючи на карті свій «сліпий» маршрут, а тоді йому чомусь здавалось, що ось ще один-другий горб подолає — і відкриється очам довгождана долина.