Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 251

— Без грошей важко, це правда, — погодився Шлезінгер. — Ось я теж усе життя ганяюсь за удачею… Не буду критися, я не такий бідний, як ви, але над нами у Східній Пруссії нависла та ж сама загроза, що у свій час над вами, російськими дворянами. Так що думати про гроші саме час.

Сем слухав і не слухав цього балакучого обер-лейтенанта. Згадавши про батька, він перенісся думками у той передвоєнний час, коли емігрантські організації особливо були активізувались, вважаючи, що Гітлер відкриє їм шлях у Росію, яку у них відібрали більшовики. Два-три рази на рік виймали з чемоданів свої поїдені міллю мундири і, брязкаючи царськими орденами і медалями, йшли до клубу або збирались у «Саврасці», де виставляли один перед одним вишуканість манер, знання придворного етикету, розмови вели лиш про «отечество», лаяли на чім світ стоїть царицю, називаючи її не інакше як німецькою шлюхою, проклинали безвільного Ніколашку Романова і навіть чари вурдалака Гришки Распутіна, поливали добірною лайкою Корейського, Родзянка, Сухомлинова, Хвостова і що з добрий десяток діячів того часу, які, на їх думку, штовхнули Росію в обійми більшовиків.

З початком війни проти Радянської Росії батько Сема вирішив, що настав його час. Нічого не пояснюючи синові, він раптом зібрався і поїхав до Швеції. Тільки через півроку від нього почали приходити листи з Росії. Листи приходили не прямо (адже Англія була у стані війни з Гітлером), через підставних осіб, за якими стояли емігрантські центри нейтральних держав, природно, що всі вони вже служили гітлерівській машині. Батько писав, що співпрацює з окупаційною адміністрацією, посідає високий пост експерта польової жандармерії. Попервах усе це здавалось Семові дурною грою з тінями минулого, але коли батько написав, що веде переговори з німецькою владою про повернення прав на володіння родовим маєтком, «реставрація Росії» (про неї невгаваючи просторікували в «Саврасці») видалась йому справою вирішеною. Сем навіть думав про те, щоб і самому податися до Росії, котра малювалась йому тоді райськими кущами. Він ніколи її не бачив. Народився в Німеччині, ріс в Англії і про батьківщину, землю, де жили його предки, знав, чесно сказати, мало.

Однак поїхати до Росії виявилось не простою справою. Тобто можна було піти протоптаною стежкою до нейтральної Швеції і, повторивши шлях батька, перебратися через Фінляндію до Білорусії, а там і до Полоцька, проте щось стримувало Сома від цього кроку. Причин було багато, і ось одна з них. Якось заглянув до них у «Савраску» тертий папок, показав листи від батька, де той вихваляв Гітлера і його повий порядок (виявилось, що від батька до Сема доходили не всі листи), і сказав: «Цього, дружок, досить, щоб за законом воєнного часу посадити тебе за грати. Та я не викажу тебе англійцям, якщо, звичайно, ти будеш працювати на нас, німців. Не хвилюйся, нам від тебе нічого не потрібно, сиди собі тихо, чекай, коли до тебе прийдуть…» Прийшли. Довго чекати не довелося. Прийшли і сказали: «Ти маєш втертись у довір'я до когось із тих, хто збирається на Шпіцберген з експедицією Свердрюпа». Сом зазнайомився з цим одноногим Альвінгом (тоді він що ходив на двох), влаштувався на корабель радистом. «Молодець! Тепер, коли кораблі експедиції допливуть до Шпицбергена, виставиш радіомаяк для наших бомбардувальників. Так «Ісберн» і «Селіс» пішли на дно на траверзі Баренцбурга, добре ще, що самому Семові пощастило вибратись на берег. А от батько не зміг, не поталанило старому…