Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 209

Розділ шостий

ВЕЧІР У КАЮТ-КОМПАНІЇ

Добриня вирішив одним махом завести кінці на корму і надбудову «гармоні». Виконати цю роботу йому вдалося досить швидко. Прихопив з собою під воду невеличкий блок, а два кінці протягнутої через нього вірьовки залишились на березі. Коли спустився на баржу і закріпив блок на стойці, вірьовка почала рухатись, і через п'ять хвилин турботою Володьки і Митрича до нього наблизились два троси. Один він негайно протягнув через кормовий клюз і закріпив на кнехті, другий, тонший, завів через кіль на правий борт і великою петлею обхопив надбудову. Тепер на березі чекали лише команди, але Добриня не поспішав давати її. Розумів, що навіть при сприятливих умовах для підйомних операцій знадобиться чимало часу. Вирішив спочатку пройти у кубрик і забрати звідти флягу, яку чекали зараз на «Грейс О'Нейл». Кубрик баржового знаходився власне поруч, простягни руку — і бери, що потрібно.

Вода над кілем «гармоні» пінилась міріадами білих бульбашок. Вони стовпами піднімались там, де в корпусі були пробиті дірки, де зяяли тріщини і щілини. Танк теж, з усього видно, дірявий, у нього вже більше години качали повітря, проте «гармонь» не ворушилась, не спливала на поверхню, а лише трохи відірвалась від грунту і, розвернувшись носом до берега, зависла кормою в глибину. Вона поводила себе неначе яйце в не досить насиченому розчині солі з того шкільного досліду, який пригадався зараз Добрині. Тоді вчитель спитав його: що треба зробити, щоб яйце спливло? Пропозиції мудреців з сьомого «Б» були найрізноманітніші і жодної підходящої. Засоромлені, вони сиділи мовчки, а вчитель підсипав у банку пучку солі і яйце поволі пішло вгору. «Ох, якби ж то так просто можна — було підняти і «гармошку»…»

Положення баржі видалось йому стійким і він вирішив діяти. Спустившись на корму, він роздивився, що стоїть перед дверима, які воли у кубрик. Спробував відчинити, але двері, певне, перекосило. Від удару свинцевим башмаком вони трохи піддалися, а потім і зовсім відкрилися. Тут їх перекос було видно дуже добре. Довелось пом'янути Митрича: «Теж мені, орачі! Яку борозну на грунті залишили. Щоглу мов шаблею зрубав». Він ухопився за слизькі від водоростей дверні стояки і пропхався в кубрик. «Майже як у космосі. Справжня тобі невагомість — все догори йогами…» Ноги плавно опускались на стелю. Там зараз були і постіль, і табуретка, чайник з номерним знаком баржі, керогаз і фетрова шляпа, в якій Петро бачив Митрича один єдиний раз у день візиту в Баренцбург норвезького губернатора. Зараз, прикрашена по тульї довгими водоростями, ця шляпа зацікавила б найперших паризьких модниць.

В кутку, прикритий матрацом, лежав чемодан. Мабуть, той самий, про якого згадував Митрич, — другого в кубрику не було. Добриня спробував витягти його з-під матраца, але полиця, на якій він раніше лежав, придавила його кронштейном і не відпускала. До того ж чемодан розбух од води. Довелось майже лягати на стелю і з усієї сили смикнути за ручку. Піднялась каламуть, чемодан завис посеред кубрика. Тут Петро збагнув, що й сам висить догори ногами. Повітря наповнило його штани, роздуло холоші, перетворило на поплавок. Добрині довелось добре поборсатись, доки він повернувся в звичне вертикальне положення. До голови припливла кров, дихав важко, може, вперше в житті відчув глухий біль у серці. Відсапавшись, розкрив чемодан і витяг флягу. Сорочки і підштаники Митрича попливли за чемоданом у куток. Добриня уявив собі, як зрадіє його знахідці містер Патрік.