Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 206
Василь Сичевський
— Ви пливли з ним?
— Так.
— Шукали нас, а потрапили в Свеа? — Він трохи помовчав. — Добре, що не розгубились.
— Це Інгрід, — Касян по-дружньому обняв її за плечі. — Вона розправилась з лейтенантом. Ну, а потім уже ми з рештою.
— Ви росіянин?
— Він російський солдат, — підійшов до них Людвіг. — Його звуть Ян. Він наш брат. Ролфа і мій.
— Вас добре характеризує Ніссен. — Люнд потис Касяну руну. — І вас теж. Усіх. Особливо Інгрід Крістіансен. Ви знайомі з медициною?
— Трохи.
— В загоні є хворі, та й поранених більшає з кожним днем.
Розмову перервав тонкий писк морзянки. Певно, німецький радист не встиг вимкнути рацію, і тепер усі в кімнаті почули, як хтось уперто вимагав зв'язку.
— Шкода, що нема кому поговорити з ними. Це, певне, з підводного човна.
— Я спробую, — заворушився Ролф. — Допоможи мені, Людвіг.
— Лежіть. Де Джонсон?
— Його поранено, — доповів Артур.
— Ото біда, — прикро вражений, промовив Люнд. Помітивши, що Ролф все-таки намагається підвестися, він кивнув ад'ютанту і той вмить підсунув до столу рацію. Людвіг подав Ролфу навушники.
— Мюллер викликає лейтенанта Крафта, — доповів Ролф, поглядаючи на командира.
— Передайте їм, що тут усе спокійно.
— Добре, — Ролф дотягнувся до панелі рації, перевів там якийсь важілець і відстукав на ключі: — У нас усе спокійно. Лейтенант хропе нагорі… Прийом!
Знову клацнув важілець. Ролф уважно слухав радиста з підводного човна. Потім сказав:
— Мюллер теж завалився спати. До Баренцбурга наказав не будити.
— А зараз вони де? Навіщо їм знадобився Баренцбург? Адже вони розбомбили його ще в сорок другому. Поговоріть з ним, спробуйте витягти з нього як можна більше.
Подальша розмова складалася так:
Ролф. Де ви зараз?
Човен. Вийшли в Беллсунд.
Ролф. Повільно дуже повзете.
Човен. Куди поспішати? До Лонгіра у нас ще ціла доба в запасі. Можна виспатись про запас.
Ролф. А Шлезінгер?
Човен. Вашого Шлезінгера заберемо в Баренцбурзі, проте це теж нескоро. Поки вони розшукають, де гробонулись ці англійці, поки зроблять свою справу.
Ролф. А що вони там збираються робити?
Човен. На морозі штани скидать… Не знаєш, чим займається служба безпеки? Повернемось, спитаєш у Шлезінгера, він тобі розкаже.
Ролф. Бувай, дотепнику. Через сорок п'ять хвилин вийду на зв'язок. Амінь!
Люнд подякував Ролфові, пройшовся вздовж стіни до вікна і назад, над чимось напружено міркуючи. Повернувся, через плече начальника штабу зазирнув у розкриту карту, і раптом в його синіх очах заіскрилась якась відчайдушна думка.
— У нас немає іншого виходу, Олафе. Загін треба розділити на двоє, — і, певне, передбачаючи заперечення, додав: — Знаю, це зробить нас слабшими. Малими силами не зможемо атакувати човен. Та хто сказав, що ми його взагалі повинні атакувати? Наше завдання прибути в Лонгір раніше німців. Ми на суходолі і в цьому наша перевага. Інтереси десантників на березі — і в цьому їх слабке місце.
— Тридцять два боєздатних, це з нами, тобою і мною. Шість поранених, дві рації і інші важливі трофеї, які ми ніяк не можемо залишати тут, — почав підраховувати Олаф.