Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 204

— О! Джгут! — Вона дивилась на Касяна зі щирим захопленням. — Джгут я вмію! Я медик… Це все повинна була робити я… Ні, ти дивовижний хлопець!

— Візьми ремінь, фінку у піхвах, устроми в петлю і туго закрути. Розумієш?

— Розумієш, розумієш, — говорила вона, повторюючи за ним російські слова.

Касян заходився обмивати зранену осколками спину Ролфа, а слов'янин, перейшовши на досить чисту англійську мову, намагався пояснити Інгрід, як саме треба накладати джгут. Проте Інгрід не слухала його. Зірвала куртку, розрізала рукав сорочки і вже дезинфікувала рану. Як і передбачала, рана була несерйозною: осколок, прорвавши тканину, ковзнув передпліччям, залишивши неглибокий рваний слід… Джгут накладати не було потреби. Слов'янин збадьорився.

— До весілля заживе, — повторював він, зазираючи в лице Інгрід.

Був він молодий, чорнявий, з важкою щелепою і невпевненими очима на худому невиразному обличчі. Щось у ньому проглядало мілке, перелякане. Перев'язавши йому руку, Інгрід взялася допомагати Касяну і Людвігу. Ролфа зачепило глибоко, але осколки, здається, теж в основному пройшли дотично. Постраждали ліва рука, плече, обидві лопатки, шия. Справа ускладнювалась тим, що в тілі засіло два осколки. Дістати їх було нічим. Вони мучили пораненого, проте він мовчав, лиш ходуном ходили під шкірою щік тугі вузли жовен та котився обличчям рясний піт.

«Усе це мало дістатись мені, — подумала Інгрід. — Адже він завжди захищав мене, ще в школі…»

— Інгрід, дістань де-небудь бинт, або хоч чисту ганчірку. Його треба, перев'язати, — звернувся до неї Касян, але, помітивши яка вона схвильована, покликав до себе слов'янина: — Ей, ти… Як тебе?

— Сем. А по нашому Семен… Сенька.

— Ось що, Сенько, шуропи ти з нею і розшукай перев'язочний матеріал. Не може бути, щоб тут на зимівлі не було амбулаторії. Огляньте всі шафи… У кожного німця є індивідуальний пакет. Потрусіть у них ранці. Зберіть все — і сюди. Хлопець втрачає кров, розумієш?

— Як не розуміти.

— Розумієш, розумієш, — повторяла Інгрід слово, що запам'яталось.

Сом перейшов на англійську і запропонував Інгрід іти за ним. В коридорі вони побачили вбитих німецьких солдат, їх уже встигли скласти в кутку під сходами. Сомон в несподіваною для пораненого жвавістю випотрошив їх ранці, повивертав кишені. Індивідуальні пакети дійсно були в кожного, та в ранцях і кишенях, виявляється, було чимало всіляких цінних речей, що потрапили туди явно не з доброї волі їх колишніх володарів. Браслети, золоті обручки, годинники і брелоки, срібний підстаканник, медальйон, прикрашений старовинною емаллю, — все це Сем в одну мить згріб у плямистий, обшитий телячим хутром ранець. Легко накинувши його за плече, вказав, що треба було ще глянути на другому поверсі, чи нема там чого, щоб згодилося для перев'язки. Інгрід не відповіла. Забрала бинти, індивідуальні пакети і пішла до кімнати, яку тимчасово перетворили на операційну. Коли наблизилась до столу, побачила, що Касян фінським ножем намагається виковирнути осколок, що застряв у Ролфа в шиї. Дивлячись на цю операцію, раптом відчула, як до горла підкочується млость, а перед очима пливуть, ніби в тумані, Ролф, Касян, стіл і стіни. Вона подала Людвігу бинти, а сама відійшла до вікна. Скло в ньому було вибите, і вітер з моря дихнув їй в лице холодом. Згадалась фельдшерська школа і те, як її непритомну виносили з операційної. Як говорив професор, що їй треба назавжди забути про хірургію і обрати для себе лікування менш кривавих недугів. «Професор виявився правий — хірургія не для мене». Ролф важко застогнав.