Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 203

— Заспокойся, Ролфе. Ти увесь в крові… Зажди, я зараз перев'яжу. Бинт! У кого є бинт?

— У мене в кишені френча, — почула позад себе слабий голос.

З темряви дивились сповнені страждання очі.

— Бери… Мені він уже… — Голос чоловіка слабшав з кожним словом, очі згасали, він помирав.

Ролф усе ж підвівся, зробив кілька кроків до сходів і раптом упав лицем на камінну підлогу. Кинулась до нього, пригорнулась щокою до його щоки.

— Ролфе…

Він скреготав зубами, аби но закричати від болю.

— Розріж мені куртку. У мене за поясом ніж…

З глибини підвалу хтось кликав на поміч, хтось просив добити, чийсь різкий, сповнений страждання голос наказував усім мовчали і слухати його наказ, а нагорі ухали гранати, розсипався частий скрегіт автоматів. Падала зі стелі штукатурка, суха задушлива пилюка. Інгрід ковтала сльози. Вона розм'якла і безвільно сіла на підлогу. Розуміла, що треба щось починати, якось допомогти Ролфу, пораненим, що лежали поруч у темряві, але не могла зрушити з місця, не було сили, лиш пересохлі губи шепотіли:

— Потерпи, Ролфе… Потерпи, любий…

Знову нагорі вибухали гранати, і знову сипались на голову пісок і вапно. І раптом усе замовкло. Інгрід здалося, що вона оглухла. И будинку настала повна тиша. В підвалі теж напружено прислухались, чекали, що принесе з собою наступна мить.

Та ось вухо Інгрід вловило приглушені голоси. Неможливо було розібрати, про що говорили. Нагорі зарипіли, а потім хряснули вхідні двері. Чийсь молодий, сильний голос радісно заволав:

— З ними все! З німцями все покінчено!

— Світло! Як тут увімкнути світло?

— Світло від двигуна. Десь тут у них має бути двигунець.

— Це у флігелі, за рогом праворуч.

У підвал скотилося двоє. Збуджені перемогою, розхристані.

— Що з ним? — спитав, важко переводячи подих, Касян.

— Поранений. Він просив розрізати куртку, але я… — В голосі Інгрід почулися сльози.

— Беріть його, — наказав комусь Касян.

Ролфа підняли на руки і понесли. Несподівано спалахнуло світло, і Інгрід побачила підвал. За дверима троє лежали в неприродних позах, у яких їх застала смерть, четвертий намагався підвестися. Інгрід підійшла до нього. Закинула, як це роблять санітари, здорову його руку собі на шию і, обнявши за талію, повела сходами вгору.

У великій кімнаті Касян і Людвіг уже перев'язували Ролфа. Він лежав на столі лицем донизу. Поруч на підлозі валялись його закривавлені сорочка, светр, куртка.

— Спирт! У кого є спирт? — гукнув Касян. Його російські слова залишились без відповіді. Він розізлився і повторив своє прохання у більш вимогливому тоні, але вже норвезькою мовою. Люди, що стояли біля дверей, заворушились, проте їх випередив поранений, якого привела Інгрід.

— У мене візьми. В задній кишені. Заодно і мені промиєш, — сказав він чистою російською мовою. Інгрід не зрозуміла слів, але підкоряючись його жестам, підвела до столу і допомогла вийняти з кишені флягу із спиртом.

— О, знайшовся ще один слов'янин, промовив Касян. — Звідки ти взявся?

— Звідки всі беруться, звідти і я.

— Точна адреса, — Касян допитливо поглянув на росіянина. — Зачекай, зараз ми і тебе перев'яжемо. Інгрід, наклади йому джгут.