Читать «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча» онлайн - страница 158

Шлезінгер одразу відчув, що до ненависного окупаційного режиму, та й до німців взагалі, в Норвегії ставились досить іронічно. Нe то щоб з силою німецької зброї тут не рахувалися, та все ж у цій дивній північній країні люди жили, боролися і помирали з мовчазною гідністю, що поза власним бажанням поважав у них І він, Отто Шлезінгер.

Усе в цьому домі було спокійне і міцне. Незрушною стіною ставала на захист своєї фрекен покоївка і економка фру Улл. Ця немолода прониклива і гостроока жінка чомусь не помічала, які гості відвідують її господиню. Вона викопувала свої обов'язки без поспіху, мовчки і на совість. Гості ніколи не почували її присутності, проте в потрійний момент вона завжди була поруч — подавала вино, сигарети, каву. Її не помічали, поки вона була тут, проте варто було їй на кілька днів відлучитись, як одразу почувалось — разом а нею з цієї господи пішло щось дуже важливе, чого краса і пишнота молодості нездатна була замінити.

До Інгрід Крістіансен Шлезінгер намагався заходити не частіше, ніж інші офіцери з охорони «Вікінга». Він і раніше підозрював, що «крихітка Ін» працює на відділ контррозвідки, а тому, чесно кажучи, трохи боявся її. До німецьких офіцерів ця руда бестія була просто лютою. Ті, хто в хвилини розслабленості у її домі розпускав язика, зникали, мов тіні у полудень. Перспектива знову опинитися на Східному фронті його не приваблювала. Шлезінгер знав, що нею опікується майор Енке, розумів: за цим стоїть щось більше, аніж банальне залицяння старого ловеласа. Однак що саме, почав здогадуватись лише після того, коли сам опинився в тенетах майора і почав працювати на англійську розвідку.