Читать «Тюрма» онлайн - страница 60
Жорж Сіменон
— У вас будуть якісь розпорядження, мосьє Алене?
Він довго думав.
— Ні, мабуть, ніяких.
— Дозвольте мені поглянути, що там робить Патрик?
Ален допив каву, піднявся сходами й обійшов усі кімнати другого поверху. Стеля низька, грубі селянські меблі, та загалом усе виглядало привітно й просто.
Штучна простота. Щоб приголомшити гостей, запрошуваних на вихідний. Як журнал «Ти» з його інтимно-вкрадливим тоном.
Як…
Даремно! Занадто пізно! А може, занадто рано. Він одчинив двері в спальню й оглянув без хвилювання.
Спускаючись вниз, помітив Патрика в товаристві садівника, що майстрував йому лук. Недалечко стояла мадемуазель Жак.
Навіщо гаятись? Ален підійшов до них, схилився над Патриком і поцілував його.
— А на тому тижні ти приїдеш з мамою?
— Напевно.
Лук зараз цікавив Патрика більше, ніж батько. Ален мовчки потиснув руку мадемуазель Жак.
— Ви вже їдете, мосьє Алене?
— Справи, Фердінанде.
— Вам нічого не потрібно? Може, візьмете в Париж трохи фруктів?
— Ні, спасибі.
Ален пішов попрощатися з Лулу, яка співчутливо заторохтіла і піднесла до очей кінчик фартуха.
— Хто б міг подумати, мосьє Алене! Така жінка…
Яка? Він одійшов од Лулу, так і не дізнавшись про це.
Рвучко увімкнув стартер, і машина вихором вилетіла за ворота.
Розділ VIII
А тепер він питиме. Мусить пити…
Ален гнав машину, але не в напрямі Парижа. Він досяг Евре, який йому часто доводилося проїжджати. І шукав бар. Кілька хвилин блукав у лабіринті схожих одна на одну вулиць, поки помітив щит, що вказував дорогу на Шартр.
А чому на Шартр? Не проїхавши й п'ятнадцяти хвилин, помітив туристський мотель. Тут неодмінно мав бути бар.
І справді, бар у мотелі був. Бармен слухав по радіо репортаж про перегони.
— Подвійне.
Він мало не передумав, та бармен зрозумів його з півслова, схопив пляшку «Джонні Уокер».
— Непогана година для автомобільної прогулянки.
Ален неуважно буркнув «атож». Плювати йому на погоду. До його програми вона не входила.
— Ще раз подвійне!
— Здається, ви у нас бували.
— Звичайно, бував, голубчику.
— Зоставайтеся здорові!
— До скорого!
Напевно, «ягуар» викликав заздрість. Ален знову дав повну швидкість, хоч дорогу й не було пристосовано до такої їзди. На двох поворотах він замалим не перекинувся.
Шартр! Чудесно! Він бачив колись вітражі Шартрського собору, а особливо запам'ятав ресторан із затишним баром на розі однієї вулиці. І таки розшукав його.
— Подвійний скоч!
Алкоголь робив свою справу. До Алена знову повернувся його звичний настрій. Цього разу невеличкий жарт обернувся проти нього самого.
— Ви вже тут працювали два роки тому? — звернувся він до бармена.
— Ні, мосьє, я став сюди минулого місяця.
— А де були раніш?
— У Лугано.
Ален їхав уперед, дивився на зустрічні машини, на водіїв, що прибирали серйозного вигляду.
А він цілий вік свій робив усе навпаки, і люди вірили, що він і справді такий. Спостерігаючи розв'язну поведінку, ніхто не запідозрив би в ньому боязкого хлопчика, що удавав з себе хороброго індійця.
Насправді ж він так само лякався, як і інші. Наприклад, не наважувався дивитися людям просто в очі. І тоді кидав їм неуважно: