Читать «Тюрма» онлайн - страница 58

— Повернетесь надвечір?

— Можливо.

Ален повільно спускався сходами. Двічі зупинявся. В квартирі на третьому поверсі дзвеніли дитячі голоси. Внизу спинився біля швейцарської, але не мав чого сказати швейцарці, а листи його не цікавили.

Сів у машину й доїхав до свого гаража на вулиці Курсель.

— Здрастуйте, мосьє Алене! Візьмете «ягуара»?

— Заправив бак, друзяко?

— Усе гаразд. І змащення, й акумулятор. Опустити верх?

— Авжеж.

Ален сів за руль і повів машину в бік Сен-Клу. Поминувши тунель, помчав Західною автострадою. Тепер ніхто не сидів поруч із ним, ніхто не просив їхати повільніше.

Смішно думати, що Мур-мур намагається тепер налагодити своє життя в Пті-Рокетт.

Ален їхав так повільно, що деякі машини переганяли його, а водії здивовано оберталися. Незвично бачити, як спортивний «ягуар» повзе, мов черепаха.

Ален не поспішав. Годинник показував чверть на дванадцяту. Він дивився на дерева так, наче ніколи їх не бачив. На деяких листя вже поруділо, інші стояли золотаво-жовті, а то й темно-зелені. Іноді осторонь Ален помічав неасфальтовану, всю у вибоях дорогу. Як давно не їздив він такими дорогами!

Луки, ферма з безліччю рябих корів. Удалині стелиться легенька імла — певно, над звивистим річищем Сени.

Було прохолодно, та він не відчував холоду. Ось його перегнала колона великих вантажних машин. Такі йому траплялося водити в Африці. Взагалі, довелося чимало спізнати на віку.

Він мало не забув повернути праворуч, щоб проїхати під автострадою, яка вела до «Ноннетт». Звичайно про цей поворот йому нагадувала Мур-мур.

Коли перед ним показалися черепичний дах і квадратова башта, Ален пригадав, що, виїхавши з Парижа, жодного разу не закурив.

Над невисокою огорожею він помітив старий пом ятий капелюх Фердінанда. Патрик, певно, був десь на городі, неподалік від нього.

Ален в'їхав у ворота, які вдень завжди стояли розчинені, поставив машину перед кам'яним ґанком. Двері йому відчинила мадемуазель Жак, вдягнена в синє плаття-форму, яку вона, либонь, винайшла сама.

Висока жінка, спокійна, з правильними рисами обличчя. Важко сказати, чи гарна вона, чи ні. Можливо, постать у неї красива, та на це ніхто не звертав уваги.

— Я не знала, що ви приїдете. Патрик на городі.

— Він нічого не знає?

— Ні. Я попередила людей, що приходять до нас.

Ален дивився на білий будинок, на вікна, стіни, які завдали йому стільки клопоту. То була мрія, що він її реалізував, будинок, у якому хотілося б народитись або приїжджати на канікули до бабусі.

В просторій кухні підлогу викладено червоними плитками, паркет натерто до блиску, стіни побілено; вітальню обладнано в селянському стилі, навіть фіранки на вікнах у квіточках.

— У вас стомлений вигляд.

— Ні, сьогодні кращий, ніж учора.

— Мабуть, вам було важко.

— Авжеж.

— І ви тепер самотні?

Ален ствердно кивнув.

— А як зять?

— Сприйняв усе краще, ніж я сподівався.

Він попрямував на город, тин якого був повитий виноградом. На сонці вигравали величезні янтарні груші, червонобокі яблука. Ледве починали достигати, як на кожне Фердінанд надівав мішечок, щоб уберегти від гусені.