Читать «Тюрма» онлайн - страница 62
Жорж Сіменон
— Клянусь вам, патроне…
— Я мав бажання подивитися на тебе, і все. Либонь, ти маєш рацію, що не глядиш за собою. Мабуть, є такі жінки, яким це подобається.
Він закурив сигарету, підійшов до вікна і глянув на подвір'я, заставлене дюжиною тачок. Певно, це було одне з останніх паризьких подвір'їв, де замість машин стояли тачки.
— Ти ждеш кого-небудь?
— Має прийти натурщиця.
Ален вдивлявся в Бура. Так розглядають яку-небудь тварину. Бачиш, як вона дихає, як споглядає тебе лякливими очима, розтуляє тремтячі губи, а під носом у неї проступає піт.
— Чи не маєш бажання сфотографувати мене?
Це вже не входило до програми. Думка, що випадково зайшла в голову.
— Портрет?
— А чому й ні?
Бур підвівся, нетвердими кроками підійшов до одного з юпітерів й увімкнув його. Потім рушив до апарата на штативі, що стояв у кутку. І коли повертався спиною, помітно було, що чекав пострілу або удару в спину.
Ален не ворушився.
— Анфас?
— Як хочеш.
Бур навів апарат. Пальці у нього тремтіли.
— А Мур-мур ти знімав?
— Ні, клянусь вам!
— Що за звичка клястися з першого-ліпшого приводу? Сказав «ні» — і досить. І жодного разу не закортіло зняти її в себе на дивані?
— Ні.
— А Адрієну?
— Адрієна сама попросила.
— І ти її знімав?
— Атож.
— Плівка збереглася?
— Ні. Вона її знищила. Хотіла тільки подивитись.
— У тебе є віскі?
— Лишилося трохи вина.
Ален ще раз пильно глянув на Бура.
— Прощавай.
Чого він чекав від цієї зустрічі? Чого побоювався так помічник комісара? Все обійшлося. Щиро кажучи, у всій цій історії Бур нічого не важив. Відіграв лише випадкову роль.
Де ж машина? Ален шукав її на вулиці, потім пригадав, що покинув на площі Бурс.
Тепер він мав час. Треба тільки знайти кілька приємних барів. Переважно тих, де його не знають. Розмовляти з людьми не хотілося.
Найважче було щоразу відшукувати нову стоянку для машини. Ален їхав вулицею Фобур-Монмартр, але на площу Кліші повертати не хотів. Ось він опинився на площі Мадлен. Якийсь бар з дівчатами, що чекали на клієнтів. Та дівчата його теж не цікавили.
— Подвійне віскі!
Красуні підморгували йому, а він дивився на них, як недавно на Бура, наче то були риби або кролики.
— Ще скляночку, старий!
Нелегко знайти. бар, де його не знають. Він спробував щастя на бульварі Осман. Якийсь новий бар.
— Подвійне!
— «Джонні Уокер»?
Як повільно діє алкоголь! І віскі не має смаку.
— Чи хоч починаю я скидатися на п'яного?
— Ні, мосьє.
Вірно. Ален пересвідчився в цьому, глянувши на себе в дзеркало. Глибина залу поринула в напівтемряві. Якась парочка сиділа на диванчику, тримаючись за руки.
Треба думати, кохання все ж існує! Ален знизав плечима і мало не забув заплатити.
А він виявився таки йолопом. Цілком гідним дурнуватих статей у журналі «Ти».
— Подвійне, бармене!
— Мартіні, мосьє?
— Віскі!
Це було десь за Бурбонським палацом, недалеко від особняка зятя. Чи насмілиться Бланше після всього, що сталося, заглянути собі в душу при денному світлі?
— Налийте-но ще скляночку!
Бармен глянув на нього, перш ніж налити.
— Не бійтеся, я звик.
— Всі так кажуть, мосьє.
Ален спорожнив склянку і пішов до дверей з підкресленим виглядом власної гідності. В машині насилу запалив сигарету.