Читать «Тюрма» онлайн - страница 36

— Це було несправедливо щодо Жакліни, — зауважив Ален.

Він і сам здивувався, що назвав дружину Жакліною, а не Мур-мур, як звичайно.

— Знаю. З дітьми несправедливість неминуча. В тринадцять років Адрієна зажадала, щоб її вдягли так само, як і сестру, хоч тій вже було шістнадцять. Спливло ще два роки, і Адрієна почала палити. Ми з дружиною намагалися виявити щонайбільше терпимості, ставилися однаково Як до старшої, так і до меншої. Бо вважали, що, коли вони збунтуються, буде гірше.

Погляд його застиг. І він додав тихим голосом:

— Хоч що могло бути гіршим від того, що трапилось. І глянув на одного зятя, потім на другого.

— Не знаю, кого з вас двох жаліти більше.

Обличчя його спохмурніло, і він взявся до їжі. Тепер за столом чутно було тільки постукування виделок.

Альбер змінив тарілки, поставив на стіл печеню з куріпок, налив у склянки бургундського.

— Я їздив подивитися на неї… Туди.

Тесть пробурмотів:

— Ну, у мене не вистачило б мужності.

Може, це сцена з якоїсь вистави, що в ній три актори надто повільно грали свої ролі? У Алена виникло бажання кричати, махати руками, кинути тарілку на підлогу, щоб повернутися до життя.

Присутні не говорили вже про Жакліну та Адрієну. Фаж розповідав про своїх дітей, своїх дочок, коли вони були маленькими і стали підлітками.

— Коли мої діти народились, я мріяв, що в них не буде від мене таємниць, хотів бути їхнім другом, допомагати їм…

Він замислився й повернувся до Бланше.

— Чи багато говорила з вами Адрієна?

— Н-ні. Не надто. Вона не відчувала потреби в душевних сповідях.

— А з вашими друзями?

— Була гарною господинею, хоч завжди трималася в тіні. Ми майже не помічали її присутності.

— От бачите! Вона лишилася такою, як була. Жила в своєму внутрішньому світі, не в силі відкрити його будь-кому. А Жакліна, Ален?

Той мовчав, не знаючи, що відповісти. Боявся завдати болю цій людині, що прийняла з такою лагідністю страшний удар.

— Мур-мур… Так я її звав…

— Атож.

— Мур-мур дорожила своєю незалежністю, ось чому працювала. В цю сферу вона мене ніколи не допускала і не просила у мене ні допомоги, ні поради. Цей відтинок доби належав тільки їй. Зате в інший час вона не відходила від мене ні на хвильку.

— Те, що ви розповідаєте, дуже цікаво. Я немов зараз бачу, як вона сидить у кріслі в моєму кабінеті. Увіходила завжди так тихо, що я навіть лякався, коли, підвівши голову, бачив її навпроти себе. «Хочеш погомоніти зі мною?» «Ні». «Ти певна, що нічого не маєш мені сказати?» Вона заперечно хитала головою. Їй приємно було сидіти у мене в кабінеті, і тільки. А я знову брався до роботи.

Коли вона вирішила продовжувати освіту в Парижі, замість того щоб лишитися в Ексі, я зрозумів: не хоче бути дочкою професора.

Неправда! Жакліна просто вирішила по-своєму влаштувати життя.

— Зрозуміло, Адрієна пішла тією ж дорогою. І ми з дружиною лишилися самі саме тоді, коли сподівалися мати від дочок собі втіху.