Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 48

— Які страшні слова!.. Не знаю, що вони значать, пане Реттіган. Я справді його палко кохала, але що я можу…

— Міс Віро, повірте, я сам нічого не розумію, — белькоче барон, трохи отямившись, і сідає на стілець біля жінки. — Хтось його лишив в моїй кишені, цей дивний папірець. Коли ми клали тіло мого дорогого сина в труну, мені зненацька щось страшенно запекло в грудях, і я добув з кишені цю записку.

Віруня встає з койки, обсмикує на собі сарафанчик.

— Він кличе мене… Я мушу йти…

— Але ж звідки це? — запитує сам себе Реттіган.

— Не знаю… мабуть, Бог. Я йду до нього. Віруня забирає в барона аркуш і виходить з каюти.

Що ж, може, й справді Бог чи Провидіння вказало цій молодій жінці шлях до великого подвигу, до порятунку Теренса. Та як би там не було, барон не забув своєї головної мети, з якою він прийшов на цей корабель. Йому потрібний човен. Де той молодий капітан-лейтенант, який зустрів їх біля трапу?

Ось він іде назустріч банкіру Реттігану. Дуже поштивий, дуже симпатичний молодий офіцер в якомусь старомодному темно-синьому кітелі з бойовими орденами на грудях.

— Де моя онука? — питає він барона.

— Побігла… Дай Бог, щоб не даремно… — каже Реттіган. — А я вас благаю… Вам мусив дзвонити контр-адмірал Севастьянов… Я про моторного човна, яким я поїду до тих, що там на лінкорі. Бо може статися лихо!

— Човен за кормою. Якщо ви справді зважилися на цей крок.

— Все вирішено. Але мені потрібна вибухівка… Все, що у вас є… І якомога хутчіше! Це обговорено з контр-адміралом.

Тут підходить і командир «Салюту» капранг Севастьянов, тисне руку баронові. В чому річ? Потрібна вибухівка? І багато? Капранг починає все розуміти. Насупив брови. Хвилиночку! Капранг кидається в бойову рубку, про щось розпитує високе начальство. За мить повертається. Дозвіл є, містер Реттіган! Хоча не зовсім ясно, як це буде здійснено. Після такого шаленого вибуху ніхто на лінкорі не врятується. І містер Реттіган також.

Тоді барон Реттіган дістає з кишені ще один папірець і показує його командиру корабля. Це від невідомого благодійника… друга записка, яка запекла йому груди. Заклик до рішучої дії. Він мусить виконати його заради свого любого сина!

Севастьянов не зовсім довірливо читає розвезені, мов з туману проступаючі слова: «Якщо ви здатні на жертву в ім’я свого Теренса, не вагайтеся ні хвилини. Ми допоможемо вам».

— Бачите… Кожна мить важить…

Справді дивовижна загадка. Але в ім’я сина… Гаразд, вибухівка буде. Її приносять з трюмних відсіків. Складають в моторний човен, коричневими брусками, важкими коричневими брусками, якомога більше, до такої міри, що моторний човен занурюється мало не до ватерлінії. І все це щільно прикривається брезентом. Ще й зверху кидається якесь старе мотуззя. Повне й цілковите маскування.

— Востаннє питаю вас, містер Реттіган, — звертається до барона в моторці суворо владний капранг Севастьянов, — чи розумієте ви, що цього три-нітротолуола вистачить на моментальне знищення всього корабля?

— Так, я все розумію, містер Севастьянов, — зігнувшись біля мотора, бурмоче старий банкір. — Чекайте! Я мушу влаштувати їм такий феєрверк, щоб уся ця кавказька банда запам’ятала собі навіки.