Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 50

Каліфорнія, певне, вже обізвалася. Власне, голос «сірих», голос найжорстокіших космічних убивць, які володарюють над усім чорним світом землі. А коли так, то й балачка на лінкорі буде особливою. Ці, що вбили його сина, знають пошану до «Мажестіка-12». І мусять виконати його веління. Мусять!

Лінкор усе ближче, сіре громаддя його виростає з морських глибин сталистим муром, на палубі якісь крихітні постаті, метушня, неспокій, там не знають нічого, там готові до нових наказів. Реттіган збавляє оберти двигуна і моторка робить під сірою сталевою стіною крутий віраж.

Зі спущеного трапу якийсь кавказець кидає йому линву. Мовляв, зачіпляйся! Йому подано руку, ось він, забувши про вік, переходить на трап і впевнено іде вгору.

На палубі перед ним виростає худорлявий чоловік у майці, низько йому кланяється. Говорить до нього поганенькою англійською мовою:

— Ми бачити вас… ми бути щасливі містера Реттігана…

Одначе на обличчях юрмиська навкруг сувора настороженість, обличчя брудні, очі недовірливі, в руках автомати, страх і озлобленість, і недовіра.

Худорлявий у майці ще раз вклоняється до Реттігана:

— Ми одержувати сигнал з Каліфорнії…

Перед бароном відчиняються двері до коридору, далі ще одні двері і тут — велика каюта. Посередині столик, геть заставлений наїдками і напоями. Навколо кілька постатей в плямистих куртках бойовиків, обличчя бородаті, кущуваті брови насуплені. Вони позиркують на володаря «Мажестік-12» з затаєним ляком, вони ще не ладні повірити, що це він, той самий громовержець фінансового Олімпу, котрому досі все було підвладне: і мільйонні армії, і дальні бомбардувальники, і ядерні підводні човни, і мережа таємних агентів по всій земній кулі. Його поява тут, на лінкорі, на російському бойовому кораблі, — то поганий знак, попередження аллаха, і дивно, чому їхній командир (отой, що в смугастій тільняшці) виявляє до нього стільки боязкої поштивості.

Однак командир дає знак починати трапезу. Спершу, звісно, коротке моління, складені долонями руки підносяться до чола, палка згадка великого Аллаха і його сина Магомета, і зітхання, як знак повної самопожертви в ім’я Всевишнього. На столі нема ані краплини спиртного, жодної пляшки вина, все благочинне і урочисто строге.

Беруться до їжі. Ноги підібгані по-турецьки, на довгобородих обличчях релігійних екстаз. Аллах…

Аллах… Аллах… бурмочуть їхні вуста, і побожно приплющуються очі. Аллах… Аллах… підносить вгору руку командир в смугастій тільняшці. Аллах… Аллах… Аллах…

І зненацька ошалілий вереск вартового на палубі:

— Аллах-Акбар!

Як шалений знак перестороги. Як попередження раптового лиха. Що там скоїлося у цьому світі гяурів? Смугастий командир перший вилітає на палубу, за ним кидаються інші бородачі. І аж потому плентається старий барон Реттіган. Двері перед ним стоять отвором, далі невідомість і якась дивна раптова темінь.