Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 26

Юрій Бедзик

— Звідки він прилетів? — уточнює Севастьянов. — 3 Вашингтону чи з Каліфорнії? Там у них штаб-квартира.

— Радіоповідомлення вказує: з Москви.

— Тоді ясно: хоче прискорити наш вступ до САБу або як він повністю називається «Світовий Атлантичний Блок». Негідники, пхають нас на шлях конфронтації зі Сходом, — одразу вловлює суть подій контр-адмірал Севастьянов. — Щоб ми порвали наші дружні зв’язки з Іраном, Китаєм, Індією. Мабуть, Кремль піддався його політичному шантажу.

— Боюся не просто шантажу, а й запаху мільярдних позичок, — зітхає скрушно командувач. — Що ж, доведеться приймати короля його банківської величності.

І раптом дзвінок з Москви. Цього разу говорить командувач російським ВМФ: «Треба бути готовим до розмови з бароном Реттіганом і зустріти його якомога тепліше»!

— Себто вклонитися йому в ніжки! — вибухає командувач.

— Знайдіть такт для сердечних перетрактацій, — радить командувач ВМФ Росії. — Сам Президент прийняв його в Кремлі. Врахуйте це, Григорію Юхимовичу. Ми, росіяни, на порозі укладення важливого союзу з Заходом. Особливо після варварського нападу терористів на Нью-Йорк. Не підведіть нас, Григорію Юхимовичу. Дійте, як мудрий політик і дипломат.

У командувача посіріло обличчя. Упав на стілець і кивнув Севастьянову, щоб теж сідав. Нічого не вдієш, високий гість буде правити бал. Знаємо таких «друзів»! Буде нишпорити по базі, сувати скрізь свого носа!

— А тут ще скандал з лінійним крейсером, — докинув важко Севастьянов. — Як ми пояснимо Заходу всю цю дурну історію? Схоже на чеченський тероризм.

Стали міркувати разом. Коли прибуде гість? Мабуть, години за дві, не більше. Від Бельбеку тут недалеко. Отже домовитися з терористами на крейсері так скоро не вдасться. Весь букет неприємностей! Найгірше те, що крейсер «Звитяжний» має ракети дальньої дії.

— І ви знаєте, які саме, Григорію Юхимовичу.

— Так, знаю. Три ядерні. То страшна зброя. В цьому весь кошмар ситуації. Навіть якщо ми завдамо по них превентивний удар, вони в останню мить можуть натиснути на червону кнопку.

— І знищать Севастополь!

— Якщо не гірше… Звідси недалеко й до Москви! Може бути абсолютне повторення нью-йорксь-кої трагедії.

Севастьянов заперечив:

— Не думаю. У терористів нема спеціалістів, які б зуміли перенацілити ракети на Москву. А от вдарити по Севастополю в їхній змозі.

— Що ж ти пропонуєш? — напрямки запитав командувач.

— Саме міркую над цим, товаришу командувач.

— Без «товаришу»!

— Гаразд, Григорію Юхимовичу. — Севастьянов став нервово ходити по кабінету. Від напруги мислі в нього аж взялося плямами обличчя. — Скільки у нас часу?

— Зажадали до завтрашнього дня відповіді.

— Знову Чечня?

— Авжеж. Згода Кремля на повну незалежність Ічкерії. Себто Чечні. Якщо до завтра Москва не зробить офіційної заяви про свободу Ічкерії, вони завдають ракетний удар по місту і самі підривають себе разом з лінійним крейсером.

У командувача опали руки, сіре обличчя зробилося ще сірішим. Не бачив виходу. Тільки чудо могло врятувати флот і захистити древній Севастополь. Так, тільки чудо! Його думка враз зробила крутий поворот на 180 градусів. Досі висміював «пришельців»… Зараз зненацька почав мислити про них, як про можливих…