Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 25

— Я вже снідав, товаришу командувач… — набирається мужності для важкої розмови Серж. — Я почув про лінійний крейсер… Не знаю, у нас тоді такого не було… І я хочу, щоб ви зрозуміли нас… Ми не бандити і не терористи.

— А хто вас в цьому звинувачує?

— Ви, товаришу адмірал!

— Та не бузи, каплей! — вибухає гнівом командувач. І погляд в бік контр-адмірала: мовляв, знаємо, хто наплів.

— Але ж ви арештували мене! — вигукує запально Серж. — Я не чекав, що нас так зустрінуть в рідному Севастополі. Ми були невідомо де, ми не знаємо нічого, як це сталося, куди нас закинуло, як пронісся час, цілі роки, десятки літ…

— Стривай, каплей. Скажи мені відверто, звідки у вас така суперсучасна зброя? Лазерна гармата, лазерний меч… Ви ж просто зупинили наш корабель.

— Не знаю… — розгубився Серж. — Ніякого лазерного променя у нас не було… може, впав з неба. Може, це інопланетяни, пришельці чи що? Скажу відверто, учора у нас був контакт з ними. Власне, з одним дивним типом. З’явився в каюті капранга Севастьянова, командира корабля…

— Це мій батько, Григорію Юхимовичу, — вкинув контр-адмірал.

— Чудеса в решеті! — вигукнув командувач. — А правда, що ви жили у них, на цьому самому Сиріусі?

— Сиріус — тисячі парсеків. Дуже далеко… Важко навіть уявити, товаришу командувач, як далеко! І ми там буть не могли.

— Але ж десь ви таки пересиділи ці 55 років… Ну, чого ж ти мовчиш? Заплутався? В особвідділі кажуть, що вас чекає погана стаття.

— Статтю пришивати у нас завжди уміли, товаришу командувач. Ви не дозволили «Салюту» війти в базу і цим образили екіпаж.

Обличчя командувача береться смутком. Про яку образу може бути мова за такої беззаконної обстановки? Чи шановний капітан-лейтенант може собі уявити моральний стан гарнізону, де терористи захоплюють кораблі і погрожують розправою над закладниками?

Його перебиває Севастьянов:

— Дозвольте, Григорію Юхимовичу… Мені щойно подзвонили, що закладники відпущені.

— Слава Богу, хоч обійдеться без жертв. Але лінійний крейсер лишається в їхніх руках. З усіма ракетами. Біда! Ти розумієш, каплей, яка це біда!

Озивається один з телефонів. Командувач нервово хапає трубку. Слухає напружено, киваючи головою, і враз, повернувшись до Сержа, знаком руки велить йому вийти з кабінету.

— Хто прилетів, не розумію? — гукає в слухавку. — Американець? Ось він, міжнародний резонанс.

І погляд в бік контр-адмірала Севастьянова.

— Ти уявляєш, Севастьянов, який гість прибув до нас? Сам барон Пауль Реттіган! Прямо з Вашингтону.

— Урядовий візит чи що? — насторожується Севастьянов, і його моложава струнка постать стає ще стрункішою. — Наскільки я знаю, він голова правління «Мажестік-12».

— Так, — нервово потирає руки командувач.

Цього всевладного, похмуро відомого типа знає весь світ. Він по суті є володарем Америки, його вплив на заході не має меж. Мільярдер, в минулому затятий антирадянщик, до голосу якого прислухається вся еліта Сполучений Штатів. Тут тільки й чекай від нього якоїсь каверзи.