Читать «Любов, Президент і парадигма космосу» онлайн - страница 24

В фойє, на широких сходах тиша і застигла строгість військової установи. Серж іде в супроводі міч-мана-вусаня коридором до приймальні командувача, вступає в неї і тут натикається на контр-адмірала Стояновського, який стоїть біля столика чергового ад’ютанта. Лице в контр-адмірала бліде, ні кровинки, втома, видно, зморює його, а проте він вдає зраділого і простягує Сержеві руку.

— Мені доручено зустріти вас, — каже він. — Жаль, що так вийшло… з патрулем. Прошу вибачити командувача.

— Я все одно мав прийти до нього, — каже Серж, помічаючи на собі цікаві погляди штабістів. — То де ж Григорій Юхимович?

— У нас деякі ускладнення… Командувач зараз буде. А я прошу вас: зайдемо в мій кабінет. Почекаємо трохи.

В контр-адміральському кабінеті вже повно сонця, в шафах виблискують корінці книжок, стіл завалений газетами. На стіні велика зашторена мапа. Стояновський припрошує каплея сісти в глибоке шкіряне крісло і ще раз просить вибачити їх за факт затримки. Може, Серж хоче кави? Чи чаю? Серж холодно відмовляється. Тоді контр-адмірал починає розпитувати каплея про свого батька. І, взагалі, як вони жили ці п’ятдесят п’ять років? Ах так, вони ж не жили п’ятдесяти п’яти років. Для них була всього одна мить, найбільше — одна хвилина, затемнення свідомості, провал і воскресіння. І ще невідомо, яким психічним зривом в душах всіх членів екіпажу обернеться пробудження, люди досі ще там, на палубі, в кубриках, на бойових частинах, не знають всієї гіркої правди, їх чекає не просто повернення в рідне місто. На свою військову базу, до своїх родин, а стрибок у прірву часу, в майбутнє за 55 років, якого вони фактично не прожили ані жодною хвилиною.

— Це все дуже плутано… Якась дика химера, — каже контр-адмірал Стояновський. — але у нас своє лихо!

— Що ж такого сталося? Це не зв’язане з «Салютом»?.

— Ні… на лінійному крейсері «Звитяжний» терористи… Одне слово, вони захопили крейсер, взяли в заручники команду і тепер погрожують жорстокими діями. Нащо їм лінкор, не можу збагнути.

— Викуп?

— Боюся, щось більше. Такий корабель!.. Кращий лінійний крейсер Чорноморського флоту.

Подзвонив командувач. Вибачався і запросив до себе.

— Ходімте, — обняв дружньо Сержа контр-адмірал. — Тільки не беріть всерйоз його слова. Він надто прямолінійний.

Кабінет командувачу похмурий, високі стелі, високі вікна, зашторена величезна мапа на стіні. У командувача, міцнотілого, плечистого чоловіка з сірим обличчям і кущчуватими бровами — пригнічений настрій. Він досі не може отямитися після того, що сталося на лінкорі. Майже близький до паніки, до відчаю. 1, здається, поява молоденького каплея в старомодному кітелі із орденом Червоної Зірки з якогось давно забутого сторожовика «Салют», вся ця ідіотська історія півстолітньої давності, оце все дике, майже фантастичне йому зараз дуже недоречне.

Він роздратовано тицяє Сержу руку через стіл, запалює сигарету. Показує на довгий стіл під мапою. Мовляв, сідайте.

— Що ви хочете від мене, каплей? — різко кидає в лице Сержеві. І тут же мимоволі піддається почуттю шанобливості: — Та ти, хлопче, я бачу добре повоював з німцями! Поздоровляю! Може, хочеш кави? Чаю? Чи, може, по маленькій? А?.. Ти не тушуйся!