Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 158

Вони ввійшли в двері підйомника. Штосгауер насторожено оглянув весь гурт, але, зустрівшись з вольовим поглядом Ріхтера, вмить заспокоївся. Кволенька душа Штосгауера була загіпнотизована владною поведінкою головного конструктора. Для нього це вже був не Пауль Ріхтер, а представник правління компанії, права рука самого магістра Кірхенбома.

Кабіна несеться вгору безшумно й м'яко, неначе її всмоктує величезна повітряна помпа. Двері розлетілися врізнобіч. Довгий коридор покотився в далечінь барвистим килимом, сяйвом блискучих стін. Ріхтер іде перший, повертає праворуч, піднімається вузенькими сходами до сферичного отвору в стіні, натискує на кнопку і вступає до комендорської каюти.

За ним — його друзі: Крейський, Зіберт, двоє майстрів.

Крейський підбіг до вікна-ілюмінатора. Внизу розстилалось оповите мерехтливим мороком місто. Він глянув на нього, і серце йому стиснулося тугою. Знав, що це востаннє, можливо, назавжди прощається з рідним містом, з землею батьків, з усім, що було вистраждане й виборене.

А Ріхтер, опустившись у комендорське крісло, вже натискував на важелі, зв'язувався з технічними службами.

— Говорить Ріхтер, — промовив він у мікрофон, і голос його десятками проводів полинув у найдальші закутки «Левіафана», сполошив і підняв на ноги всю команду. — За наказом президента Кірхенбома я вирішив провести останню перевірку корабля. Прошу доповісти готовність усіх відсіків служб. Реакторна група?

— Реакторна група готова, — озвався молодий голос.

— Силова група?

— Силова група готова!

— Газова група?

— Газова група до польоту готова! Тиснення у балонах нормальне, балонети продуті.

— Група пілотажу?

— Все в порядку, товаришу головний конструктор!

Ріхтерові здалося, що це не з динаміка, а з-за його спини пролунав напружено-радісний, до болю рідний голос. Голос милого, рудочубого Ганса Блютнагеля, завзятого умільця і сміливого авіатора. Скориставшись з нічного безладдя, хлопець прокрався з друзями в штурманську кабіну і оволодів фактично всіма пілотажними вузлами корабля.

Крейський, що уважно дивився крізь ілюмінатор, раптом насторожився. Він побачив на затемнених вулицях міста рухливі цятки фар.

— Швидше, Пауль! — хрипко кинув старий Бруно, ледве стримуючи хвилювання. — Здається, їде шеф.

— Далеко?

— Біля мосту… ні, ближче… вже переїхали на цей берег…

Ріхтерові похололо в грудях. Від думки, що страшна небезпека зовсім близько, він на якусь мить утратив певність. Через кілька хвилин Густав Кірхенбом буде тут. З ним його люди, охоронці, які не спиняться ні перед чим, аби вирвати з Ріхтерових рук свій зловісний вантаж.

Він натиснув червону кнопку аларм-сигналу.

— Підйом, Бруно! — прошепотів здушеним голосом, спазматично ковтаючи слину.

Внизу заревіла сирена, спалахнули сліпучі вогні прожекторів. Ріхтер глянув на екран відеотелефону. Там було видно заводський двір, опорні ферми, могутні штурвальні стояки. Асберівські солдати в паніці тікали від корабля.

Ріхтер зловтішно посміхнувся.

— Знають, що зараз почнуть діяти реактори. — І тут же, ніби отямившись, він увімкнув селектор. — Увага, увага! Прошу зберігати спокій! Беру управління на себе… Беру управління на себе!.. Пробний підйом корабля… Пробний підйом корабля…