Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 159

Він припав грудьми до пульта, простягнув уперед руку і щосили потягнув до себе важіль підйому. В ту ж мить земля на екрані посунулася вбік, згойднулася м'яко, заколивалась і почала віддалятися.

Було страхітливо тихо. І від свідомості, що за сотні метрів попереду, в носовій частині корабля, вирує, скаженіє могутній турбореактивний двигун, що всередині балона вже запульсували нестримні хвилі ядерних реакцій, від думки, що вся земля, і небо, і заводські корпуси зараз спалахнули багряним відблиском, Ріхтерові зробилося моторошно.

Але треба діяти. Кожним нервом, кожною клітиною тіла він відчуває свою злютованість з «Левіафаном». Минула хвилина розгубленості, в грудях твердне залізна впертість. Вище, вище, в небесний простір, в холодну зоряну пустку…

— Нас захищають їхні ж ракети, — прошепотів Зіберт.

— Але нас може згубити їхній шал, — озвався Крейський. — Ці маніяки здатні на все… Однієї ракети з землі досить, щоб «Левіафан» зі всім своїм вантажем…

— Годі! — вигукнув Ріхтер. — Якщо вони попросять допомоги протиповітряних батарей, там ще подумають…

Вогники міста на екрані даленіли, переливалися, мов фосфоричні світляки на морському дні. «Левіафан» невпинно набирав висоту. Місто залишалося позаду.

— Здається, час, — кивнув Крейський на мікрофон.

— Час, — голосно, немов пересилюючи шум моторів, сказав Ріхтер.

Це було найважче. Що скажуть люди, оті введені в оману, які зараз по всіх відсіках корабля ждуть наказів комендора? Як пояснити їм політ у невідомість?

— Команда! Друзі мої!.. — Ріхтер вхопив обома руками чашечку мікрофона, голос його забринів зворушливою пристрастю. — Оповіщаю вам тяжку правду. Хай совість і віра в справедливість підтримають вас у цю хвилину… — Він зробив коротку паузу, глянув невидючими очима на Зіберта, Крейського, знову втупився в мікрофон» і враз, ніби перед ним постали всі довгі роки його поневірянь і сумнівів, ніби побачив перед собою нерухоме тіло Гельди, улесливу посмішку Густава Кірхенбома, ніби виринуло перед його зором затуманене кривавим маревом видовисько знищеного Дрездена, — підвівся з крісла, взяв у руки мікрофон і, дивлячись у чорний ілюмінатор, заговорив гучним, гнівним голосом — Правління компанії вирішило передати корабель в руки африканських екстремістів. На борту «Левіафана» — ядерні ракети, останні, ще не знищені на нашій землі ядерні ракети. Рятуючи людство від катастрофи, ми захопили «Левіафан» і підняли його в повітря. Перед нами два шляхи: або направити корабель в Африку, або… — в голосі Ріхтера забриніли патетичні нотки, — або ж викинути цю підлу, богопротивну зброю в море і віддати корабель Всесвітньому Аеросиндикатові, якому він і належить згідно з міжнародним контрактом. В ім я святих заповідей людства ми вирішили обрати шлях спасіння. Будьте ж мужніми! Кожен мусить виконувати свій обов'язок!

Динамік мовчав, жоден голос не озвався на Ріхтерові слова. Не було протесту, не було й згоди.