Читать «Над планетою — «Левіафан»» онлайн - страница 156

«Левіафан» байдужно дивиться в ніч золотими зіницями очей. Він гадки не має, яку долю готують йому оці такі безневинні, такі безпомічні на вигляд постаті. Він марить синім небом, холодними вітрами, стрімким польотом. Він повен сили і вже напружив м'язи, готовий знестися у височінь.

Хто дасть команду до підйому? Хто буде першим капітаном славетного рейсу? Невже Штосгауер, отой зарозумілий чоловічок з невиразними, вицвілими очима, отой гульвіса з нічних барів?

Штосгауер нервується. Стільки справ випало на його хирненькі плечі. Правда, сміливості йому не позичати. Вміє він і віражувати в повітрі, і виходити з найкрутішого штопору. Тямить і в роботі механізмів «Левіафана». Недарма ж два місяці оббивав пороги заводу.

Все буде добре, заспокоює себе Штосгауер. Двоє заводських інженерів, за солідну винагороду, згодилися взяти участь в першій подорожі, допоможуть молодому льотчику. «Біла зоря» чека. є допомоги», — сказав Густав Кірхенбом, благословляючи Штосгауера в далеку мандрівку. «Біла зоря»! Брати по боротьбі… Останні опорні пункти на чорному материку., куди вони повинні підкинути свою таємничу зброю.

Третя година ночі.

Інженери клопочуться в рубці головного механіка, востаннє перевіряють силові установки. Комендор Штосгауер, задерши голову, дивиться на помережене жовтими ілюмінаторами громаддя корабля. Ген-ген, мало не під хмарами, миготить вогник комендорської рубки, серце «Левіафана», мозковий центр, звідки він, Штосгауер, посилатиме свої команди й розпорядження.

Через чотири години він підніметься туди швидкісним ліфтом і подасть наказ на підйом.

Рівно через чотири години.

Знову на територію заводу вкочуються машини. Величезні потвори задкують, насуваються чорними тулубами, віддають свій вантаж. Машина за машиною. Десятки машин… Сотні машин…

Але що це?

У широку браму в'їжджає присадкуватий «шевроле». Чи не сам президент компанії приїхав перевірити підготовку до відльоту?

Штосгауер жвавішає. Під променем прожекторів його обтягнуте шкіряним плащем тіло вилискує, мов постать закутого в лати вояка. Сяє комендор Штосгауер, пишається своєю владною силою, своєю витримкою. Сьогодні магістр ордену АСБР переконається, що йому можна довіряти найтяжчі справи.

Штосгауер пильно стежить за навантаженням корабля. Обережно! Жодного поштовху! Жодного зайвого руху!.. «Шевроле» зовсім близько, стишує хід, гасить фари. Хто б це міг бути? Відкрилися дверцята, з кабіни вилазить кремезна постать. Невже… Інженер Ріхтер? Так, інженер Ріхтер, той самий конструктор, перед яким Штосгауер завжди почував незрозумілий страх. Штосгауер знає, що сьогодні, власне, кілька годин тому, панові конструкторові надано великих прав. Він призначений директором заводу, його ім я занесене до списку членів правління.

— Комендор Штосгауер!

— До вашого розпорядження, пане головний конструктор. — виструнчився молодцюватий льотчик і сяйнув на Ріхтера веселою усмішкою. — Корабель готовий до відльоту. Командування доручено мені.