Читать «Артур і мініпути» онлайн - страница 6

«КОРПОРАЦІЯ ДАВИДО.

Торгівля продовольчими товарами»

Це значить, що в магазині є будь-які продукти.

Артурові подобається бувати в супермаркеті — єдиному сучасному магазині містечка й околиць. Він порівнює його з великим сонцем, навколо якого обертаються планети.

Планети — це будинки, які схожі на середньовічні замки, а не на сучасні будівлі. В дитячих фантазіях своя логіка, тільки вона не завжди зрозуміла дорослим.

Перш ніж вирушити до магазину, бабусенька знову поправляє капелюшок. Можливо, тому, що перед входом чергує полісмен Мартен.

Мартенові років сорок. Хоча його волосся вже починає сивіти, це не заважає йому бути завжди життєрадісним.

Його погляд, чіпкий, як щелепи гладкошерстого фокстер'єра, пом'якшує широка доброзичлива усмішка.

З нього такий полісмен, як з бабусі балерина, але в цих краях важкувато з роботою.

Мартен поспішає відчинити бабусі дверцята.

— Дякую, офіцере, — промовляє бабусенька. Вона небайдужа до виявів увічливості.

— Прошу, мадам Сюшо. Завжди радий вас бачити. Ви так рідко приїздите в місто, — чарівливим голосом відповідає Мартен.

— І я завжди рада зустрітися з вами, офіцере, — підігрує полісменові бабусенька.

— А вже який я радий, мадам Сюшо!

Справді, такі радощі бувають дуже рідко!

— Вірю, офіцере, — погоджується бабуся.

Мартен мне в руках свого кашкета, ніби той допоможе йому завершити розмову.

— Як ви живете? Чи не сумуєте у своєму великому будинку? Чи все в ньому гаразд?

— Як завжди, повно неполадок, і вони не дають мені сумувати. Та зі мною мій маленький Артур! А коли в домі є мужчина, тоді все гаразд, — усміхається бабусенька і погладжує онука по голові.

Артурові жахливо не подобається, коли його гладять по голові або куйовдять волосся. Йому здається, що так чинять тільки з немовлятами або клоунами.

Різко смикнувши головою, він нагадує про це бабусі. Помітивши, що хлопчик чимось незадоволений, Мартен губиться.

— А… як там пес, якого вам продав мій брат? Добрий сторож?

— Ще й який! Справжній звір! Його не приборкати! — довірливо повідомляє бабуся. — На щастя, мій маленький Артур — великий знавець диких тварин. Він навчився їх дресирувати в африканського племені і тепер випробовує прийоми на Альфреді. І успішно! Пес став зовсім ручний. Проте, може, в ньому ще й дрімає дикий звір… Поспати пес і справді любить, — усміхається бабуся.

Мартен розгублений: він не розуміє, коли бабуся серйозна, а коли жартує.

— Так-так… Я такий радий нашій зустрічі, мадам Сюшо, — бурмоче він і із жалем додає:

— Ну, ось… Прощавайте, мадам Сюшо!

— Прощавайте, офіцере, — ввічливо відповідає бабуся.

Мартен дивиться, як вона входить до магазину, і з полегшенням зітхає.

Артур з усіх сил намагається розчепити два металеві візочки. Вони, певно, закохані один в одного, бо ніяк не хочуть розставатися.

Нарешті він із цією халепою упорався і пішов услід за бабусею, яка поволі рухалася між полиць, уткнувшись носом у список потрібних закупок.

Щоб швидше наздогнати бабусю, Артур розганяє візочок і поковзом летить за нею.