Читать «Артур і мініпути» онлайн - страница 5

Артур уже не вперше чув цю історію, але щоразу вона викликає в нього незбагнене хвилювання.

— Він просто зник, нічого не сказавши і не лишивши навіть записки?

Бабусенька сумно хитає головою.

— Напевно, йому було потрібно: зникнути, пропасти, нікого не попередивши… Може, це просто його чергова витівка, — сумно усміхається вона.

І щоб прогнати сумний настрій, бабусенька голосно плескає в долоні:

— Все, годі! Бо ми точно запізнимося! Біжи, одягни курточку!

Артур радісно мчить до своєї кімнати.

Тільки діти мають чудову здатність миттєво змінювати настрій. Коли тобі ще не виповнилося й десяти, навіть найнеприємніші спогади не мають влади над тобою. Подумавши так, бабусенька знову сумно усміхається: для неї тягар спогадів часом стає нестерпним.

Бабусенька вкотре поправляє капелюшок. Садовою стежинкою вона прямує туди, де, як вірний ослик, на неї чекає старенький «шевроле-пікап».

Натягуючи на себе куртку, Артур мчить до машини, і як належить пасажирові, підбігає до дверцят.

Поїздка на цьому апараті, цілком достойному першопрохідців космосу, завжди обіцяє йому справжню пригоду.

Бабусенька натискає якісь кнопки, потім із зусиллям навертає ключ запалювання. Повернути його набагато важче, аніж відчинити рипучі дверцята салону.

Мотор фуркає, чхає, гарчить, гурчить — і нарешті машина починає рухатися.

Артур обожнює гурчання старенького дизельного двигуна: воно нагадує гуготіння зіпсутої пральної машини. Якщо пральну машину і цього разу не зможуть полагодити, бабусенька обіцяла віддати її онукові в повне його розпорядження.

Пес Альфред далекий від подібних порівнянь, як загалом і від захоплення автомобілем. Звуки двигуна викликають у пса просто подив.

Бабусенька звертається до Альфреда:

— Чи не важко тобі…, звісно, як виняток… дещо для мене зробити?

Допитливий пес підіймає вухо. За послугу часто перепадає якась винагорода!

— Пильнуй будинок! — тоном повелительки промовляє поважна пані. Альфред загавкав у відповідь, навіть не підозрюючи, що тим самим він уже дав згоду.

— Красненько дякую! Ти дуже люб'язний! — ввічливо відповідає бабуся і легенько веде машину до виїзду із саду.

За ними в'ється хмарка пилу, яка дає змогу зробити висновок, що сьогодні повіває легенький вітерець. Вузенькою доріжкою, що з'єднує будинок на березі річки з усім цивілізованим світом, машина тримає курс у бік зеленої гори.

Містечко, куди їде стареньке «шевроле», невелике, проте дуже затишне. Всі магазини і магазинчики зосереджені вздовж його головної вулиці. Тут можна придбати все: від голки до черевиків. Адже коли мешкаєш далеко від міста, на дрібниці просто немає часу.

Цивілізація ще не встигла повністю заполонити простір містечка, що виникло (і це підтверджує забудова) дуже давно без будь-якого втручання вищих сил. Його вулицями пересуваються і коні, впряжені у вози, і велосипеди, і автомобілі.

Бабусин «пікап» справляв враження «ролс-ройса», в якомусь віддаленому район-чику.

Ось і найбільший магазин містечка — біля нього припаркувалася бабусенька. Велика вивіска повідомляє: