Читать «Артур і війна двох світів» онлайн - страница 99

Батальйон стрімко зайняв позиції і повернув гармати в бік ворога. Побачивши приготування військовиків, осмати зрозуміли, що ні бажання, ні уміння воювати з професіоналами у них нема. А оскільки вони ніколи не були сміливими і лиш Упир умів надихати їх на розбійні напади, то осмати вирішили знятися з місця і дременути на пошуки спокійнішого закапелка.

Осідлавши хмари загнузданих комарів, вони злетіли в небо. І воно вмить почорніло, але всього на кілька хвилин. І ось уже небокрай знову чистий, а сонце, мовби руки, простигло промені допомоги маленькому містечку, щоб воно якнайшвидше загоїло рани після несподіваної і цілком жалюгідної війни. Військові розгубилися — ворог зник без бою і рятувати більше нікого.

На майдан на повній швидкості вкотилися три автобуси, напхані репортерами. Вискочивши з них, журналісти, як горох, розскочилися вулицями.

Темрякос задоволений: йому вдалося взяти участь у визволенні міста. Але на душі в нього тривожно. Адже він тепер єдиний, хто прийшов у місто з іншого світу. Його зріст і гребінь із вплетеним залізяччям привертають до нього загальну увагу.

І він боявся, щоб його не мали за ворога.

— Ходімо, тобі ліпше сховатися! — потяг за рукав Артур.

Швидко оцінивши ситуацію, хлопчик потяг Темрякоса до найближчої крамнички. Це лавка антиквара, розташована в єдиному вцілілому поблизу будинкові. Попорпавшись у купі старого одягу, Артур витяг довгий чорний плащ, розшитий блискучими шовковими нитками, і накинув його на плечі друга.

— Стій тут, поки я розповім поліції твою історію!

— Навіщо поліції? — здивувався Темрякос.

— Ну, розумієш, у тебе нема ніяких документів. Тому нам слід пояснити, що ти нам допоміг, що без тебе ми б ніколи не позбулися тих дурнуватих осматів!

— А може, я їм сам усе поясню? — чемно запропонував Темрякос.

— Чудова думка! На жаль, коли вони побачать твій гребінь… у них може виникнути ідея відправити тебе в зоопарк!

— Ох! — зітхнув Упирів син.

Пам'ятаючи про правила ввічливості, яких навчив його Арчибальд, він більше нічого не питає, хоча насправді помирає від бажання спитати, що таке зоопарк.

— Стій тут, я незабаром повернуся! — сказав Артур, зачиняючи двері крамнички.

Щільно загорнувшись у чорний плащ, Темрякос стояв посеред приміщення. Несподівано пролунав дзвінок — і в крамничку зайшов якийся чоловік. Судячи з вигляду, хтось із прибулих в автобусах журналістів. Напевно, він помітив, що сюди зайшли двоє, а вийшов один. А це вже цікаво. Журналісту років двадцять п'ять. Він худий, з коротко підстриженою борідкою, що тоненькою смужкою окреслювала вольове підборіддя. Жадаючи розгадати загадку, репортер уважно оглянув приміщення. Його жваві світлі очі поглядають насторожено і допитливо.

— Месьє? — спитав він на всяк випадок.