Читать «Артур і війна двох світів» онлайн - страница 101

— Але ж ти не порізала собі пальця — і це вже прогрес.

Роза похмуро зиркнула на чоловіка. Їй не подобається, коли хтось нагадує про невдачі на кухні, особливо при гостях.

— Ой яка краса! — вигукнув лейтенант Балтімор, щоб розвіяти хмари на обрії подружжя.

— Судячи із пахощів — перед нами правдивий шедевр! — додав командор Бельрів, задоволений, що не втратив можливості сказати комплімент.

Усі задоволено засміялися. Вони раді, що незвичайні пригоди вже позаду, що все завершилося добре і вони знову можуть насолоджувати заслуженим миром і спокоєм.

Маргарита почала розрізати торт. Можна подумати, що вона намагалася поділити його на абсолютно однакові шматочки. Насправді бабуся хотіла якомога менше зіпсувати свій кулінарний виріб. Вона чудово знала, що за кілька хвилин торт зникне в шлунках її гостей, але їй подобається, коли він лишається до останнього привабливим. А сьогодні торт особливий! Глазур так і сяяла, шоколадна поливка вилискувала, ніби лід перед чемпіонатом світу з фігурного катання, а дрібненькі трояндочки з білого шоколаду здавалося зроблені з тонкого мережива. У всіх уже слинка покотилася — вони взяли в руки тарілки і чекають, коли можна буде їх передати Маргариті, щоб отримати шматочок жаданого торту.

Перший шматок Роза поставила своєму сусідові за столом. І тут-таки побачила, що його нема.

— Артуре! Ти куди? Повернись до столу! Бабуся роздає торт! — обертаючись навсібіч, кричала Роза, не знаючи, куди подівся її син.

— Передавай далі, — попросила її Маргарита. — Артурові спеціальна порція буде!

І справді, останній шматок на останній тарілці — удвічі більший за інші. Бабуся впевнена, що її героїчний онук на нього заслужив. Адже це він посприяв, щоб усі ці люди зібралися за спільним святковим столом, веселилися, пригощалися і обговорювали, як би поліпшити світ, порятований Артуром.

Узявши тарілочку з найбільшим шматком, Маргарита пішла до вікна, де бавився її онук. Дорослі часто беруть із собою на святкові обіди дітей, але ще жодна дитина не досиділа за столом до кінця такого обіду. Адже дорослі їдять так повільно і ведуть нецікаві бесіди! Тому діти втікають, не дочекавшись солодкого.

— Бери! — сказала бабуся, подаючи Артурові тарілку.

Та хлопчик настільки захопився грою, що не відповів, і вона поставила її на підлогу.

— Ні, ні! Не на підлогу — там найінтенсивніший рух! — вигукнув Артур.

— Ой, вибач! — перепросилася бабуся. — Вибач, мій дорогенький, я забула, що сьогодні в тебе змагання!

— Ага! Шоколадний торт! — облизався Артур.

Нарешті він помітив, що йому принесла бабуся. Чудесні пахощі повернули його із мрій на землю.

Хлопчик узяв тарілочку і заходився наминати торт. Маргарита навіть не встигла йому зауважити, щоб він їв охайніше. Та він би все одно відповів «угу» і зразу ж би скористався своєю футболкою замість серветки. А потім увесь вимажеться в шоколад! Усміхнувшись онукові, бабуся погладила його по голові і повернулася за стіл.