Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 80

Я не був проти, як не заперечував би, почувши прохання дантиста, похмурого бандита з нікельованим жахіттям у руці, присісти на хвилинку і якомога ширше розкрити рот. Я переступив поріг келії Вчителя вдруге. Він пригостив мене… байдуже чим. У нас із ним дивні смаки. Відключив телефон, відчинив вікно, подивився на західне сонце, зависле в кронах, велике і стигле, як диня. Сказав:

— Поки не стемніло, ми можемо ще раз поговорити про теорії і здогади. У минулій розмові я згадав про таймони. Не можу сказати, наскільки вона правильна, ця нова фізика, але якщо повірити в неї, то в нас з’являться необхідні терміни, — чого ще бажати? Давай повторимо пройдене. Отже, я тебе слухаю.

Знову виховна п’ятихвилинка! Перевірка вміння зосереджуватися і запам’ятовувати. Цього разу я дав собі раду. Знання вистрибували з мене, як горошини з перестиглого стручка.

— Поле часу квантується, тіла синхронізуються шляхом обміну таймонами. Твориться єдина безперервна сутність, простір-час, в якій і міститься наша реальність з усіма її бебешками. Світло зір падає на фотопластинку і засвідчує: десь там, у безодні, висять палаючі кулі, що нагадують Сонце. Якщо світло зірки заковтнула туманність пилу, то ми нічого не довідаємося про неї, поки самі не прилетимо туди. Ми можемо тільки здогадуватися, що там щось є.

Щось подібне відбувається із таймонним потоком. У нашому часі присутнє тільки те, що прив’язане до Землі неперервною темпоральною взаємодією. Якщо щось заступає від нас частину Універсуму, поглинаючи таймони чи перевідбиваючи їх, то ця частина випадає з нашого часу і вже не підлягає спостереженню.

— Хотів тебе похвалити за старанність, але бачу, що немає потреби: ти й так зараз луснеш від заповзятості. Немає чим пишатися, хлюпчику. Можна зазубрити які завгодно слова, але ні чорта в них не зрозуміти.

Я продовжую. Усе-таки між фотонами й таймонами є одна важлива відмінність. Простір, у якому поширюється світло, існує окремо від нього, сам собою. Світло просто переносить енергію від одного об’єкта до іншого. А поширення часу відбувається зовсім інакше: таймони, взаємодіючи з фізичними тілами, зліплюють різні ділянки всесвіту. У часі зліплюють, природно. Встанови бар’єр — і замість одного загального часу утворяться два окремішніх. І світ розколеться навпіл.

У просторі таку ж роль відіграють кванти гравітаційного поля. Гравітація, у певному сенсі, і є простором, а коли її занадто багато, виникають чорні діри, приховані від стороннього ока горизонтом подій. Горизонт подій — та ж Межа, яка ділить світ навпіл. Страхітливе тяжіння закритого світу тримає в тисках світло і дробить атоми речовини. Бар’єр часу набагато гуманніший: він може стерти пам’ять, але не перетворить того, хто йде, в розпечену плазму…

І тільки тут до мене дійшло, до чого він веде. І я — нечувано! — перебив лекцію, бо скрикнув. Я підхопився: