Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 72

Хтось, звичайно ж, вигукнув весело і люто, підкоряючись незгасимому прагненню вислужитися: відділення, по ангелах, — довгими чергами! — але відразу сам, напевне, зрозумів, що невразливий цей супротивник для довгих черг. Проте роботи все-таки усім вистачило, бо слідом за прекрасними створіннями до неба спробували пробитися небажані елементи: гидкі кажани, верткі повітроплавні змії, рибоящери на реактивній тязі і навіть оброслий безліччю крилець табурет, на якому сидів і люто спльовував униз, точнісінько під ноги відповідальному чину, голий, як поліно, карлик — украй непристойного вигляду зеленоволосий карлик із нахабнющою фізіономією домоуправителя, гвардія без особливих зусиль збила його з гранатометів.

Малинового кольору хмара на хвильку зіскочила з небес, підібрала метеликів — і будинок завалився, гулко шубовснув у підземні порожнечі, про які ніхто й не відав, крім, можливо, керівних прибульців, які добре вивчили аналогічні процеси в інший світах і неодноразово відвідували нескінченний смарагдовий луг (прекрасна, скажу я вам, місцинка для намету, для відпочинку, ігор удвох на м’яких квітах чи прогулянки з учителем; над тим лугом висить прозорий срібний міст, на ньому відбуваються бажані зустрічі й захопливі бесіди з чужоземцями і нащадками, а тихий плюскіт вічної ріки неабияк сприяє зосередженню на сущому, навіваючи ліниві спогади про те, що було — і чого не було ніколи).

ФРАНЦУЗ І ДАО

Правила доброго тонусу

Ого, ціла делегація! Проходьте, падайте хто де хоче. Наливайте самі. А ти, браток, на двері своїми кістками не налягай: зіскочать з петель. Візьми крісло, підсунь, будь як удома. Ну ти й нажертий! А не розтиснеш моє кріселко? Пушку кинь на підлокітник. Не бійся мене, малий, я підневільного не зачеплю. Я взагалі нікого з вас не зачеплю.

Ваше прохання, добродії, я вже обдумав. Шкода відмовити.

Не наїжджайте, панове! Це негарно та й ні до чого. Колупнути мене ви не зумієте. Не вдасться. Я не відчуваю болю, байдужий до плину часу, холодний до страждань інших і житиму вічно. Та ви й самі це знаєте.

Запитуйте. Поспішати нам немає куди. Можете запитати, чому мене Французом стали звати. А шарм? А профіль? А амурний азарт?

Ви праві. Ні до чого тут профіль, ні до чого й прононс.

Я, панове, калач тертий. І в різних справах уже давно. Ще в роки застою забавлявся нюханням енергій і крутінням чарок на системних посиденьках в одній центровій хаті. Ми гарчали звук «Ом», входили в транс — по черзі, всі разом та хто з ким. Кульки скатертиною ганяли, рамку дугою гнули, віщі дзеркала просвітлювали чистим спиртом. Приймали по рядку чи по кілька рядків на ніч східну мудрість, а зранку долонею цеглу сплющували… Дурниці, звичайно. Дилетантство, нявкання. Піна.

І все-таки з темних вод виловлювалося багато, надто вже багато лайна.