Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 44

…я не виняток — нервове занепокоєне чекання і необхідність уключати все нові, атрофовані життям властивості душі завдавали величезних незручностей, ці незручності всюди оберталися проти мене, змушуючи у звичайнісіньких ситуаціях свідомо притлумлювати розбурхані сили. Я боявся за себе, за свою психіку, за тілесну свою оболонку — серце могло не витримати, серце — всього лише м’язовий мішок, якому протипоказане довге горіння; я став дуже мало спати — занурюючись у сон, потрапляв у циклічні вихори невиконаних приписів і не розумів навіть, до яких часів і просторів їх віднести: чи то минуле волало до мене, чи то ще не породжені прийдешності, — але потім згадав я безліч таких самих днів і ночей у різних країнах та епохах, згадав чи уявив — хіба. не байдуже? — безліч пробуджень, коли вигляд мій змінювався, а ім’я залишалося — в усіх цих низках повторень ріднили з днем сьогоднішнім передчуття швидкого настання, дивовижно виразні зорі, світи, що корилися руці,а ще — віщі сни; почала конденсуватися в мені сукупна пам’ять Споглядальників, істот, без яких неможливе пізнання; й тоді прийшла до мене надія…

…стало вдаватися, з’явилася віра, і я сказав собі: творіння — почуття полум’яне, нерозділене; але от якось одного разу…

…за кілька місяців передчув я прихід леді моєї, я дав їй ім’я і зовнішність, і сни стали засвічені світанковим золотом, і запаморочлива височінь, варто лише заплющити очі, спалахувала серед швидких барв неба…

… Їй треба було знайти наш світ і опинитися в ньому; як тільки вдається вибрати мету — дійсність негайно складається в стрілу: така фундаментальна властивість сну, який називають дійсністю…

…вона народилася давно, її зірка далеко, але життя її не тільки її життя; навіть вічній істоті не дозволено привласнювати вічність; навіть наймудрішому деміургові складно розділити злите воєдино, назвавши дещо явою, відкинувши ілюзорне, розвівши по два боки світло і тіні — покладаючись у цьому на свій найкращий у всесвіті смак, прислухаючись до наївного пориву осягнути неосяжне; навіть безсмертній душі потрібний міцний промінь, що зв’язує безодню Позачасся зі світом смертних; його називають прозрінням; його звуть любов’ю; любов сильніша від холодного професійного чаклунства…