Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 43

— Вдалося! — закричала Еллі. — Мені вдалося! — її голос зірвався. Від надміру почуттів вона почала пританцьовувати. — Тепер мама врятована! Чарівники, швидше заберіть нас звідси!

Тут вона, нарешті, згадала про нього. І запитала тихо:

— Ви друг чи ворог? Заприсягніться, що ви назавжди залишитеся моїм другом! Тоді я візьму вас із собою у Вежу. Якщо ви самі цього захочете.

— У вежу?

Він не знав, що з нею: божевілля чи щось іще. Утім, за обставин, що склалися… потопаючий за соломинку… Він же не припускав, не міг припустити, що бульдоги з ГБ теж у справі.. Ускочив цап до чужого городу. Тепер йому хоч у вежу, хоч у саму Глушину, аби якнайдалі. Адже підрозстрільна справа!

Але чим би не закінчилося марення, І він захистить цю дівчинку.

— Звичайно, я твій друг! — палко сказав він. — Тільки, люба, поясни мені, про яку вежу йдеться? І чому ти впевнена, що там твою маму врятують?

— Неодмінно врятують! Он же моя мама: вона просто спить тихенько, бачите? З її серця заберуть усе лихе, усе те, що не дозволяє їй прокинутися… чому у вас такі очі? Ви не вірите мені? Ну звичайно, ви не вірите… вас туди не впустять. Повірте! Вежа — це чарівне місце. Це батьківщина богатирів, які вміють змінювати часи. Це царство прекрасних і всемогутніх принцес. Це країна, де немає неможливого!

— Так уже й немає? — він ніяково посміхнувся, заздрячи її схвильованості, наївній запальній вірі; як же їй пояснити…

— Дивіться! — викликнула Еллі, — Ось вона! Вона наближається до нас!

Він вдивився в туман. І справді — майнуло щось у тумані! Майнуло раз, іще… Раптом, наче хтось начепив йому на носа коригуючі окуляри, мішанина плям стабілізувалася. З кольорової круговерті, з величних сяючих хвиль піднялася величезна, подібна до фрегата, неймовірно висока вежа, що пливла над світом. Вона зводилася до невидимого неба і зникала з очей там, де мають висіти хмари; вона вражала уяву. Еллі, пританцьовуючи, махала рукою. Біля підніжжя вежі окреслилися звичайні, нічим не примітні споруди: житлові будиночки тиснулися до її периметра, як дітлахи до ніг батька. На відміну від самої вежі, затягнутої серпанком і немовби мерехтливої, будівлі ці чітко й виразно спливали з калейдоскопу рухливих тіней.

На порозі найближчого до нього будинку Богун побачив молоду жінку. Принцесу, прекрасну і всемогутню.

І тоді він, відкинувши геть сумніви, підняв кулю, обійняв дівчинку за плечі й зробив перший крок назустріч виростаючому міражеві.

Звернення Ремонтника

до молодого і рум’яного Місяця

Ні, я не сперечаюся: існує певний об’єктивний аспект цьогочасності, що його називають Реальністю, і яким заведено обґрунтовувати поділ часів. Будь-яка розсудлива людина наполягатиме на цілковитому знанні минулих обставин своїх, на непіддатливій завершеності минулої миті, відтепер і навіки підв’язаної свідомістю до величезної кількості умовно-постійних речей і умовно-доконаних подій — і при цьому ще з зітханням понарікає на мінливу невловимість прихованого від погляду майбутнього. Але я схиляюся до думки, що у використанні цього аспекту буття закладено методичну помилку, помилку поєднання самого поняття з його відображенням у свідомості. Логіка підказує, що майбутнє аж ніяк не менш реальне ніж наше сумнівне минуле, яке примхливо звивається в пастці пам’яті; що зв’язка часів суцільно заповнює собою громаддя надпростору, доступного нашому сприйняттю лише в моментальному зрізі: майне під уважним поглядом — і відразу ж розсипається на уламки, поєднані лише гравітацією причин і наслідків — а хто не обманювався причинами і не помилявся в наслідках? Хто в наші дні серйозно запевнятиме, ніби реальність визначається нашими органами чуттів, нашою короткою пам’яттю і підступним знанням про те, як влаштовано світ? хто…