Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 42

— Якщо він надумає облизати тебе своєю шорсткою мачулою — доведеться вставати. Як тільки почнеться дія поза тобою — доведеться тобі вставати і впрягатися в справи. Шукай, дій. Прощавай — і удачі! А мені треба встигнути прорисувати відсутнє, затягти всі рани, крізь які сочиться кров.

Скакун обережно лизнув руку, і я прокинувся остаточно. Перекотився набік, розплющив очі. Усе було яскравим, усе тішило погляд. Лише найпершої миті привиділося, нібито кілька порожнеч, кілька клякс на живій картині відскочили до обрію, поспішаючи ухилитися від погляду; а потім я побачив скакуна, побачив ліс; а ще — крізь хащу, крізь непролазні нетрі та щільний туман над болотами — побачив я Магістраль, яка мерехтіла над світом.

Коли замикається коло і повертається минуле, наша пам’ять відходить у глибини. У загадкові сновидіння, яких чекаєш і яким довіряєш. Шлях, іще не пройдений, може починатися біля роздоріжжя, яке колись майнуло в бічному склі, — біляроздоріжжя, пропущеного у поспіху, не поміченого через неуважність або внаслідок зрозумілого бажання рухатися швидко і комфортно. Повернися! Ти залишився там — на роздоріжжі. Тут, у сирці реальності, не ти, а лише відображення твоє. Одне-єдине пласке відображення: воно нікому не потрібне, бо втратило володаря.

Секрет простий! Вияви нарешті волю, пробудися за власним бажанням, тільки не квапся, у жодному разі не розкривай завчасу очей, ані випадково, ні з переляку!

Богун дивився на кулю — куля змінювала колір. Стала вона багряною, ніби розжарилася зсередини, її лиховісне світіння пульсувало в такт частому диханню Еллі. Богун, відчуваючи, що повністю виклався і вже нічого не зможе виправити, піднявся на повен ріст і озирнувся. Підкоряючись якійсь невиразній думці, він вручив їй чарівний реквізит:

— Тримай! Гарна в тебе забавка! Бережи її, дівчинко!

Вона ані пари з вуст: тільки метнулася до скарбу свого, обхопила, до грудей пригорнула… І тут — чи то сон наяву зачепив його прозорим крилом, чи то Куля щось нашептала — закрутилося, зблиснуло в мозку гарячкове видіння: люди в плямистій уніформі, автоматні черги, нічне шосе, дим над дощенту роздробленою машиною…

Майнуло — і зникло, віднеслося геть, сховалося в безодні незвершеного.

Він хотів сказати що-небудь на розраду, хотів випередити неминучу реакцію дівчинки, але не встиг навіть рота розкрити. І охнув, щосили вдивляючись назад, на будинки. Він побачив, як, обірвавши усі свої розмови, жести, переміщення, зупинивши подих, застигли, ніби на голографічній панорамі, люди, звірі й птиці; як припинила падіння грудка снігу, що зірвалася з даху; як усе навколо завмерло. Хтось зупинив час. Те, що відбувається, виявилося відеофільмом, який можна перервати на бажання глядачів; глядачів залишилося двоє — він і Еллі.

Нічого дивного: не треба забувати, хто вона насправді.

Куля, яка лежала на асфальті, загуділа, від неї відокремилася рожева півсфера і, розширюючись, пройшла крізь Богуна. Світ потьмянів. Мрячний сутінок заповнив усесвіт від краю до краю. Мить тому Богун розгублено спостерігав за паном, який, маршируючи до гастроному, високо задер ногу — та так і залишився, нагадуючи своєю нестійкою позою кібера-витівника з Рольового Парку; і ось на його місці тільки слабке, ніжне рожеве світіння.