Читать «Апгрейд для Всесвіту» онлайн - страница 24

— Самі хижаки! — обурився Богун. — Ми її котеняточком узяли, не більшим за болонку! Донька ніяк забути не може, все по дворах нишпорить.

— Скільки звіра не годуй — не на пожиток годівля! — зашепотіли метелики. І дурним сміхом розсипалися по стінах і речах. Їх було стільки, що вони зайняли всі доступні для огляду поверхні. Не погидували й Богуном: розсілися на штанах, на сорочці. Він вирішив не помічати зухвальства прибульців і спокійно обдумати майбутній ремонт. Ці миршавці не небезпечні йому. Вони малі, життя їхнє коротке, інтереси — нецікаві… спершу прибратися треба, розставити все зручно. Здерти всю гидоту зі стін, оголити їх. Заліпити… заліпити мої оголені стіни цим, ну, знаєте, біленьким таким…

Засинаючи, Богун перейнявся діловитою рішучістю домогосподаря і вві сні — на самому початку сну, там, де ява межує з далекими блискавицями чужого світу — вже бачив себе бадьорим, пропотілим, від голови до ніг заквацяним фарбою та клеєм. Метелики, розчинившись у жаркому сонячному промінні, залишили після себе прозорий, ледь помітний туман — не туман, а так, невагоме марево — і запах квітів, що ростуть на іншому березі.

Яким чином довідається він, прокинувшись, де він? Чине визначається його місцезнаходження першим-ліпшим спогадом про один із прожитих днів — спогадом, який, у результаті випадкового ходу думок, стає поточною реальністю і далі самостійно визначає розвиток подій? Він дивився, згадував і марно намагався вгадати, що з побаченого треба віднести до реального світу, а що — до спогадів. Нарешті підібрав вінслово, що однаково пасувало до всього довкола, і, заспокоївшись, почав називати світ сновидінням.

За час його відсутності хтось побував у квартирі. Зникла ручка, якою він користувався для написання звітів; ніяк не знаходився особливий шматок мила з різким запахом, після якого руки мають обсохнути під теплим повітрям (у жодному разі не витирати їх рушником, щоб не пошкодити захисну молекулярну плівку).

Помізкувавши, він дійшов висновку, що зникли також члени його родини: дружина і дочка. Він не міг їх згадати, але знав, що ще вранці вони були тут.

Ще не міг він пригадати, що за день такий видатний нині, і як він, Богун, — а чому Богун, адже моє ім’я Митар? — прожив цей день. Митареві — Богуну? — здавалося, що з ним не все гаразд. З ним або зі світом. Немов хтось величезний зім’яв і відкинув убік те, що становило його життя, і тепер його доведеться починати з нуля.

Реальність зламалася, на її відламах відбилося дивне. Генератор часу — машина, що виробляє секунди і століття — був зупинений; хвилинна дрімота оберталася на довгі порожні дні; насичені динамікою дні після пробудження виявлялися хвилинним сном.

Календар, годинник, магнітна стрілка — нічому тепер не можна довіряти; місця і часи змішалися, утворивши круговерть.

З-за рік, з-за лісів прилітали птахи-сновидіння. Спочатку немовби збоку на себе самого дивишся; потім, непомітно і враз, починаєш бачити інших зсередини, з себе, і ось уже тисячі життів, сірих метеликів, кружляють у душі. Він сам у багатьох іпостасях; фатально прирослий до його свідомості Митар; інші знайомі та незнайомі люди. Похмурий на вигляд тип на ім’я Бич. Тихий і страшний чаклун Гудвін. Загадковий Рунін, співмешканець бездітної неприкаяної Татіанни. З ним Богун звів далеке знайомство вже потім, після того, як його самого врешті-решт знайшли в чужій, покинутій мешканцями квартирі і, зв’язавши, транспортували в Центр інтенсивної реабілітації та корекції. Татинка, вихователька Центру, стала для нього покаранням і надією; безжалісною дресирувальницею і ніжною сестричкою.